Як спілкуватися з дитиною
Для дитини спілкування — як свіже повітря, без якого неможливе її повноцінне життя й розвиток. Адже спілкування впливає на емоційне благополуччя й психологічне здоров’я та прямо залежить від обраного в родині стилю виховання. Спілкування може поранити душу, скалічити психіку, але водночас здатне й зцілювати. Отже, спілкування — це виховання. Але чи розуміють це дорослі?
Щодня ми спілкуємося: з дітьми, рідними й друзями, на роботі й у громадських місцях. При цьому часто навіть не замислюємося над тим, як це відбувається. І лише тоді, коли хтось когось образив, не зрозумів чи раптом наринуло відчуття самотності, коли, здавалося б, проста проблема переросла в гучний конфлікт, постає запитання: що «пішло» не так? У пошуках відповіді приходимо до висновку, що спілкування — це мистецтво, якого треба вчитися, а навчившись, відшліфовувати його все життя. Ми, дорослі, у цьому маємо починати з себе, адже за життя здобули більше досвіду й знань і несемо відповідальність за комунікативний, а відтак і психологічний, клімат у родині. Саме дорослі мають створити в сім’ї атмосферу щирості й довіри, яка спонукала б до відвертих розмов про внутрішні переживання. Оволодіння основними прийомами спілкування сприятиме ефективному й повноцінному спілкуванню в родині.
Щоб зрозуміти треба почути
Ефективність спілкування залежить від уміння:
- грамотно формулювати свою думку;
- уважно слухати;
- чути співрозмовника.
Усі ці елементи спілкування однаково значимі. І справді, ми любимо, аби нас слухали й часто зважаємо на те, чи правильно побудовані фрази, чи влучно дібрані слова. Утім так само важливо вміти вислухати і, головне, — почути співрозмовника. Для цього ми маємо не лише уважно сприймати інформацію, а й правильно на неї реагувати. Це не звичайна навичка, позаяк інколи під час розмови нам складно утриматися від моментальних коментарів, а особливо, коли погляди зі співрозмовником різняться. Тому слід пам’ятати — кожна людина має свою систему сформованих поглядів, по-своєму бачить світ і сама вирішує, як їй ставитися до життя. Тож під час розмови потрібно максимально проникнути в світоглядну картину співрозмовника, а саме прийняти все, що він говорить і тримати власні погляди й думки осторонь.
Важливу роль під час спілкування відіграє стан зацікавленості. Коли ми мовчимо і слухаємо, ми все одно спілкуємося. Будь-яка реакція на фразу співрозмовника, як-от міміка чи жести, впливає не лише на хід розмови, а, можливо, і на взаємини в майбутньому. Уміння слухати налаштовує співрозмовника на відвертість.
Якщо під час зустрічі психолог говорить більше ніж клієнт, спілкування не буде продуктивним. До того ж більшість конфліктів між людьми виникають через те, що кожен чув лише себе.
Чи можна почути, що говорить співрозмовник, якщо думати в цей момент не про нього, а про себе? Здавалося б дивне запитання, адже якщо ми спілкуємося, то звичайно чуємо. Утім, часто трапляється, що дитина в захваті розповідає щось дорослому, а він не може їй відповісти, адже впродовж усього її монологу думав про своє. То чи варто дивуватися дітям, які нас просто не чують чи, можливо, не хочуть чути, позаяк навчилися думати в цей час про свої справи? Отже, якщо правильно й уважно слухати людину, можна отримати значно більше інформації.
У Додатку подано прийоми активного спілкування й слухання.
Вплив спілкування на розвиток дитини
Дитяча психіка розвивається під впливом соціально обумовлених внутрішніх суперечностей. Можливість дитини і надалі гармонійно розвиватися й усебічно розкривати свої внутрішні творчі потенції залежить від характеру й наповненості взаємин у системі «дитина — дорослий». Виховний вплив цієї системи здебільшого залежить від якості й перебігу процесу спілкування дорослого з дитиною.
Умови ефективного слухання
- відсторонитися від будь-яких думок, суджень, почуттів
- заборонити собі обдумувати наступне питання й наводити контраргументи
- сконцентрувати увагу лише на темі розмови
- виявляти щирий інтерес до людини і бажати їй допомогти
- звертати увагу навіть на найменші прояви емоційного стану людини
- вірити в здатність людини самостійно ухвалювати рішення та розв’язувати власні проблеми, створити сприятливі умови для цього.
Спілкування дитини з дорослими, тим паче близькими, набуває особливої виховної ваги в старшому дошкільному віці. Саме в цей віковий період дитина по-справжньому осмислює уявлення про себе, виокремлює власний Я-образ. До того ж вона вже замислюється над своїми можливостями, бажаннями й переживаннями, осмислює соціально значимі норми спілкування в суспільстві. Так, її починають більше турбувати взаємини з різними людьми, хвилює ставлення до себе інших. Прицільним об’єктом уваги дитини стає родина і та система взаємин, у якій вона живе.
Особливої цінності для старшого дошкільника набуває спілкування, провідними мотивами якого стають особистісні проблеми, а головним рушієм — конкретний, а не абстрактний дорослий. У процесі спілкування дошкільник прагне досягти не просто уваги, а взаєморозуміння та співпереживань.
Завдання для дорослих
Бажання дитини спілкуватися з дорослим формується впродовж усього дошкільного періоду. Поступово воно переростає в здатність до співучасті й співпереживання. У дитини виникає потреба довіряти, а також формується власне бачення взаємин з оточенням. Хоча воно й не завжди адекватне соціально значимим проявам. Тут вирішальну роль відіграє близький дорослий як організатор процесу виховання і водночас зразок для наслідування. Саме наслідування в цей віковий період є провідним механізмом навчання соціальної поведінки.
Знати потреби дитини
Для старшого дошкільника бажання поговорити, поділитися з дорослим чимось дуже важливим особливо актуальне. Утім у заклопотаних батьків, які зайняті здебільшого своїми турботами й проблемами, зазвичай бракує часу, а, можливо, і бажання на розмову з сином чи донькою. Вони витрачають усю свою енергію, психічні сили й комунікативні здібності на колег, знайомих і друзів. А якщо й знаходять годину для бесіди з дитиною, то заповнюють цей час настановами, зауваженнями або розповідями про досягнення чужих дітей — «відмінників», «розумничків», з яких потрібно брати приклад. Такі розмови аж ніяк не сприяють взаєморозумінню і зближенню.
Дитина потребує, аби її почули й зрозуміли. Їй потрібен близький співрозмовник-друг, який щиро виявлятиме готовність до спілкування. Але тут важливо, щоб ці взаємини були не односторонніми, коли дорослий домінує, а рівними й партнерськими. Тобто в основі спілкування має бути діалог і духовне взаєморозуміння.
Уміти слухати й говорити
Чи достатньо уваги дорослі приділяють внутрішнім переживанням своєї дитини? Досвід індивідуальних бесід з батьками свідчить, що лише 28% з них здатні говорити з дитиною про те, що цікавить саме її: про радості і переживання, інтереси й думки. А дитина відповідає відвертістю на відвертість.
Більшість батьків навчилися швидко реагувати на емоційні виклики дитини — заспокоювати галасливий плач, крик, показовий прояв роздратування чи навіть агресії. Вони завжди поряд, коли дитина стривожена чи налякана. Значно складніше навчитися помічати й розуміти незначні зміни настрою, голосу, емоційні погляди й рухи. У разі їх прояву дорослий має зуміти «розговорити» дитину, вислухати її, зрозуміти суть проблеми і виказати свою підтримку.
Батькам необхідно навчитися сприймати дитину та її думки такими, як вони є, і шукати шляхи до порозуміння, показуючи власний приклад для наслідування. Під час емоційно відкритого спілкування в дитини формується відчуття внутрішньої свободи, право на власну думку. Відбувається процес смислового наповнення базових цінностей.
Важливо завжди знаходити час для спілкування з дитиною, змістом якого буде смислове наповнення дитячого світу. Приміром, можна поговорити про улюблену іграшку та знайденого жука, про скарби капітана Флінта, заховані у саду, про мрії, страхи й образи. Головне — слухати і почути, проявити співучасть. Саме активне слухання підтримує дитину у хвилини її емоційних переживань. Тож необхідно бути щирим і уважним до свого співрозмовника.
За жодних обставин не можна говорити з дитиною, перебуваючи з нею у різних кімнатах. Позаяк під час розмови вона має почуватися комфортно й спокійно. Треба знайти собі місце поруч, розташуватися так, щоб бачити очі дитини і показати їй свою готовність слухати. Згодом стануть помітними зміни, які відбуватимуться як з дитиною, так і з нами самими. З кожним разом дитячі розповіді будуть відвертішими і наповненішими. Ми ж самі відчуємо, що стаємо чуттєвішими. Взаємини з дитиною плавно перейдуть на новий рівень.
Якщо слухати й чути дитину, можна вберегти її від багатьох негативних впливів у майбутньому. Головне, щоб бесіда не перетворилася на монолог.
Контролювати вплив медіа
У житті сучасної дитини все більше місця займає спілкування з медіа-ресурсами. За відсутності заклопотаних батьків вони інколи стають для неї нянею, другом, єдиним джерелом інформації. Засоби масової інформації заповнюють весь часовий простір дитини, що призводить до специфічного сприймання світу, спотворених ціннісних орієнтацій. Перебуваючи тривалий час під впливом медіа, діти навчаються пізнавати життя через створені на екрані образи, поступово стають залежними від яскравого і бурхливого, легкодоступного світу пригод, розваг, інформації.
Багато батьків не надають значення тому, чи осмислює дитина усе, що лине до неї з екрану. Лише поодинокі родини влаштовують спільні перегляди дитячих телепередач, пояснюють дитині незрозумілі речі, обговорюють побачене.
Журнал «Практичний психолог. Дитячий садок» № 9 Вересень 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар