5 мультфільмів, які навчають дитину толерантності
Важливо навчити дитину з самого малечку не засуджувати інших, не боятися «особливих» дітей, вміти співчувати. Поговорити з малюком про важливе допоможуть добрі мультфільми, у яких закладена глибока ідея.
Ігри та вправи, спрямовані на розвиток уваги
Виклади фігури з зразком
Дитині подається зразок з 3-4 геометричних фігур, намальований на окремому аркуші, вона має викласти так само, спираючись на зразок.
Ускладнювати шляхом збільшення кількості фігур, варіацією частоти повторів фігур. Можливо запропонувати вставити пропущену фігуру.
“Будь уважний!”(Зоопарк)
Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.
Можна виконувати у вигляді фізичної розминки під музику. Дитина має виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» – стрибати; «конячки» – бити «копитом об підлогу»; «раки» – задкувати; «птахи» – бігати, розкинувши руки; «лелеки» – стояти на одній нозі.
“Чотири стихії”
Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.
Граємо разом із дитиною: виконуємо рухи відповідно до слів: «земля» – руки вниз, «вода» – витягнути руки вперед, «повітря» – підняти руки нагору, «вогонь» – зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв.
«Слухай оплески»
Мета: тренування уваги і контроль рухової активності.
Можна виконувати усією сім’єю: йдемо по колу чи пересуваємося по кімнаті у вільному напрямку. Ведучим може бути будь хто. Коли ведучий плескає в долоні один раз, всі повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, то приймаємо позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння.
Дошкільник, девайс і психологічний розвиток
Чимало користі маємо від розвитку сучасних технологій. Але не все так однозначно. Дитина, яка змалечку оточена цифровими приладами, часто мимоволі потрапляє в залежність від них. Девайси впливають на її психологічний розвиток. Як же побороти негативні наслідки, а ще ліпше — як їх уникнути?
Нині рідко коли можна побачити дитину без девайса в руках — навіть на дитячому майданчику якась дитина сидить зі смартфоном, а інші обліпили її з усіх боків і зосереджено дивляться на дисплей. Діти не поспішають на гойдалки, не з’їжджають з гірки, не «готують пиріг» із «борошна»-піску з «горішками»-камінцями...
Похід у дитячу поліклініку також дивує. Тепер там не надто гамірно. Аби зрозуміти причину тиші, достатньо підійти до кабінету лікаря — майже всі діти грають у комп’ютерні ігри на смартфонах чи планшетах. Вони не бігають, не пустують, не граються, не смикають мам і тат запитаннями на кшталт: «А вже скоро?», «А зараз ми?», «А там що?», «А стільчиків стільки навіщо?» тощо.
Батькам, безперечно, це дуже зручно — можна не заморочуватися, не розмовляти з дітьми, не гратися з ними тощо. Натомість є час спокійно почитати чи подивитися новини у своєму смартфоні, «погортати» сторінки в соціальних мережах. Та й діти, здавалося б, непогано при цьому почуваються… Утім, чи насправді все так чудово? Батьківські уявлення щодо «цифри»
Дедалі більше дітей з раннього віку є digital-залежними (digital — від англ. цифровий). І рік у рік ця залежність лише «молодшає». Колись таку залежність вважали проблемою підліткового віку. Пізніше її діагностували вже в молодшому шкільному віці. Нині багато дошкільників є залежними. До того ж батьки вперто не вбачають у цьому проблеми. Навпаки, вони з радістю сприймають той факт, що дитина рано засвоює різні девайси-гаджети. Вважають, що це є ознакою високого інтелекту їхнього чада і передвіщає його майбутню успішність у житті. Основними аргументами батьків на підтримку раннього ознайомлення дитини з девайсом є:
- - у всіх довкола є, а я не хочу, щоб моя дитина почувалася обділеною;
- - без цифрової грамотності сучасна дитина не може стати успішною.
Світ навколо — цифровий. Отже, і дитина має плавати в digital-просторі як риба у воді. Батьки, які особливо заклопотані «вписуванням» своїх дітей у цифровий світ, добирають їм хороші, дорогі пристрої і комп’ютерні ігри, що розвивають логіку, пам’ять, допомагають вивчити літери тощо. І навіть інформація про жахливі, катастрофічні наслідки надто тісного спілкування дітей з девайсами, скажімо, історія із «Синім китом», зовсім не спонукає батьків зупинитися й замислитися. Здається, що до підліткового віку ще так далеко, а дошкільник грає в доволі безпечні і навіть корисні іграшки, а не «тиняється» в соціальних мережах.
Безтурботність батьків підтверджують та підкріплюють і думки деяких науковців. Вони запевняють, що сучасна три-чотирирічна дитина має володіти навичками інтернет-серфінгу. Ці навички науковці називають базовими для життя в сучасному світі нарівні з такими, як навички спілкування з іншими людьми, поведінки у громадських місцях тощо. І одна із функціій батьків — стати провідником у світ інтернету. Тобто, з одного боку, показувати його можливості, а з другого, стежити за часом — скільки дитина перебуває в мережі, та контентом, з яким вона стикається. «Щоб дитина не порізалася — не ховай ножа, а навчи ним користуватися». Та чи справді інтернет та цифрові пристрої подібні до ножа?
Завдання та потреби вікового розвитку дошкільника
Вагомий список для життєвого періоду завдовжки всього лише в чотири роки!
Обов’язковою умовою розвитку дитини є задоволення її основних психологічних потреб. Це потреби в любові та прийнятті, в увазі, співучасті та спілкуванні — як з дітьми, так і з дорослими. Окрім цього, потреби в повазі, співпраці, русі, самостійності, самовираженні, навчанні, а також мати друзів. Лише за умови задоволення цих потреб можливе психологічне благополуччя дитини та вирішення вікових завдань розвитку.
Основним простором, в якому живе і розвивається дитина, є простір гри. Сюжетно-рольова гра, в яку дитина грає як з іншими дітьми, так і з собою, є провідною діяльністю дошкільного віку. Саме за допомогою гри вирішуються завдання розвитку. Завдяки грі оточення і навколишня дійсність стають внутрішньою дійсністю дитини.
Із девайсом у руках: як реалізуються завдання вікового розвитку
А що відбувається, коли до рук дитини потрапляє девайс? Чи впливає він на реалізацію завдань вікового розвитку?
Дитина позбавлена необхідних їй рухів. Найпомітнішими для батьків наслідками знерухомлення дитини є патологічні зміни в її фізичному здоров’ї. Зокрема, виникають сколіоз, ожиріння, проблеми із зором тощо. Утім, через відсутність рухової активності страждає і психічний розвиток. Адже саме в русі розвивається кора великих півкуль мозку, формуються нові нейронні зв’язки, вибудовуються «мости» між правою і лівою півкулями.
У віртуальних іграх розвивається тільки дрібна моторика, та й то лише в певний, вузькообмежений спосіб. Дитина не має можливості відчувати своє тіло у різних видах діяльності, розвивати рівновагу, координувати різні частини тіла та їх рухи. Адже «стрибати» в комп’ютерній грі і стрибати насправді — велика різниця.
Дитина звикає отримувати різноманітну інформацію. Утім, не навчається її шукати, здобувати. У неї не зароджуються запитання: «чому?», «що?», «навіщо?», «яким чином?» тощо. Коли дитину постійно «бомбардують» різними картинками — яскравими, цікавими, привабливими — саме вони і захоплюють увагу дитини. Тож навіть якщо пізнавальні запитання виникають, вони одразу і зникають через потік візуальної інформації. І це стосується не лише розважальних комп’ютерних ігор та іграшок, а й розвивальних.
Навіть якщо дитина просто складає фігури у форми, цей процес у digital-просторі різко відрізняється від процесу, що відбувається в реальності: у віртуальному просторі неможливо помацати фігуру, зважити її, спробувати «на зуб» — всі органи чуття, крім зору, не беруть жодної участі в операції.
Отже, формується збіднений, сплощений, однобічний образ реальності.
Уява не має шансів на розвиток. Адже у такій великій кількості нав’язаних образів неможливо створювати власні. Що маємо в результаті? Страждає розвиток логіки, уяви, однобічно розвивається орієнтація у просторі й часі.
Дитина, яка грає в комп’ютерні ігри, не має змоги формувати власні погляди. Натомість відбувається непомітна асиміляція повідомлення, яке заклали розробники гри. Самооцінка дитини поступово починає залежати від рівня, пройденого у грі, або від кількості зароблених у ній балів. Почуття задоволення від досягнень з’являється у дитини на дуже короткий час, після чого змінюється на бажання отримати ще більше балів, досягти ще вищого рівня у грі або одержати іншу іграшку.
Комп’ютерні ігри не сприяють соціалізації дитини. Адже в них відсутні партнери по грі. Дитина, яка сидить поруч «в іншому девайсі», не є партнером. Тож комп’ютерні ігри гальмують соціальний розвиток дитини, заважають засвоєнню норм соціальної взаємодії, становленню вольової регуляції поведінки.
Чи може дитина дізнатися, що битися погано, якщо вона «сидить у планшеті» і не знає, як це боляче й образливо, коли б’ють? Чи може вона дізнатися, що добре допомагати мамі, якщо не бачить її — спочатку втомлену, а потім усміхнену, після того як дитина допомогла? Чи навчається дитина любити, піклуватися, співчувати?
Відсутність живого спілкування стає перешкодою для засвоєння мови почуттів, і дитина не має змоги навчитися висловлювати свої переживання за допомогою поглядів, жестів, міміки, пози, рухів та «зчитувати» їх у відповідь. Діти просто не навчаються:
- дружити;
- співпереживати;
- поспішати на допомогу;
- сваритися-миритися;
- виявляти свої емоції у прийнятній для оточення формі.
Поступово гри реальної стає дедалі менше. Адже з девайсом набагато простіше, ніж з іншою дитиною: тут усе зрозуміло, до того ж яскраво й швидко. Непотрібно вигадувати сюжет, непотрібно чути іншого, шукати з ним порозуміння, вибудовувати взаємодію. Так, сюжетно-рольова гра ще не встигла з’явитися, а вже згасає. А наслідування звичних для людського життя ситуацій та дій, перенесене у віртуальний світ, схоже на фальшиву банкноту: вигляд має ніби такий самий, але за суттю — зовсім не те.
Дитина може пережити, відчути звернені до неї любов і прийнятя через:
- - тактильну ласку;
- - увагу;
- - погляд в очі;
- - спілкування;
- - реальну спільну гру.
Чи можливо це у віртуальному світі? Що можуть намальовані персонажі? Замінити читання казки батьками? Поцікавитися про те, як пройшов день? Подивитися дивитися дитині в очі? Чи отримує дитина від девайсів душевне й тілесне тепло? Навряд!
Девайси розв’язують руки батькам, заспокоюють їхню совість. Адже це не батько не хоче почитати дитині, а дитина просить замість читання комп’ютерну гру. Про те, що така гра не дає дітям того, що для них життєво необхідно, батьки воліють не замислюватися.
Ось і виходить, що час, проведений з девайсом, — це вкрадений у дитини час. Так, можливо, поява девайсів полегшила батькам догляд за своїми чадами. Мовляв, можна не переживати, чи не промочила дитина ноги, з якою компанією вона зв’язалася, чи не нарветься на злочинців. Адже дитина сидить у теплій вітальні з планшетом у руках. Однак чи не зависока ціна? Внаслідок тривалої фрустрації психологічних потреб найчастіше в дитини розвивається емоційне неблагополуччя. Воно може проявлятися в агресії, що спрямована на інших або на саму себе, а також депресії, страхах, почутті незахищеності. Чи цього хочуть батьки своїм дітям?
Емоційне благополуччя — це:
- базове почуття емоційного комфорту, що забезпечує довіру й активне ставлення до світу;
- важлива умова збереження фізичного та психічного здоров’я дитини.
Фундамент емоційного благополуччя закладається в дитячому віці завдяки вияву любові, піклування й поваги дорослого, який демонструє дитині своє позитивно-емоційне ставлення. Тож емоційне благополуччя є чинником розвитку дитини.
Колись емоційно неблагополучні діти були вихідцями з «проблемних» сімей: неповних, сімей алкоголіків, наркоманів тощо. Однак тепер усе змінилося. Емоційне неблагополуччя дітей спостерігається у сім’ях, які під визначення «проблемності» нібито не підпадають. І таких сімей стає дедалі більше.
Переважно сучасні батьки настільки зайняті своїми дорослими справами, що завдання розвитку та виховання дітей перекладають на девайси. Безперечно, деякі з дорослих справ важливі, наприклад матеріальне забезпечення родини. Однак коли батьки повертаються з роботи додому, то часто не переймаються дітьми, а заглиблюються у власний серфінг інтернетом і залишають дитячі потреби десь на периферії своєї уваги.
Дитина, яка проводить своє життя перед монітором, страждає від сенсорного перевантаження. Це ще один вагомий побічний ефект занадто тісної дружби дитини з девайсом.
Термін «сенсорне перевантаження» — медичний, і його використовують передусім для опису людей, які мають розлади аутистичного спектра. Утім, він давно вже вийшов за межі медицини і стабільно увійшов у практику психологів і психотерапевтів через стиль повсякденне життя сучасних сімей.
Сенсорного перевантаження може зазнати будь-яка людина, однак найбільш чутливими є люди зі слабкими психічними ресурсами. Зокрема, діти. До того ж сучасне життя наповнене ситуаціями, що загрожують сенсорним перевантаженням дошкільникам:
- надмірне залучення дитини до усіляких «розвивалок»;
- постійний поспіх;
- шуми на вулиці і вдома;
- навала візуальних стимулів — реклами, вітрини, вогні тощо.
А якщо дорослі ще й дозволяють дітям безконтрольно сидіти перед монітором…
Digital-залежність: як це починається
У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку дуже легко виникає інтернет-залежність. Вона проявляється в бажанні дитини постійно отримувати нову інформацію, нові стимули, нові враження. Діти дуже допитливі, і перегляд мультфільмів, нові ігри, пошук картинок в інтернеті можуть стати майже нав’язливим станом. Клік-клік. Клік-клік. І так безперестанку.
Сенсорне перевантаження — стан, що виникає, внаслідок перевантаженості мозку та нервової системи надзвичайно великою кількістю сенсорних впливів. Мозок не здатний обробити та проаналізувати інформацію, яка надходить. Надмірна інформація може надходити як від кількох сенсорних систем, так і від однієї. Тобто це ситуація, коли навколишнє середовище стає джерелом більшої кількості стимулів порівняно з тією, на яку людина здатна звернути увагу або яку вона може опрацювати.
Тож у дітей виникає втома, зниження психічної активності, що проявляється у стрімкому зменшенні пізнавальної і творчої активності дитини. Вони не навчаються самостійно структурувати час, не можуть вигадувати ігри і займати себе якоюсь діяльністю. Однак діти стають «вічно голодними» споживачами стимулів, потребують, щоб їх постійно розважали. Вони розучуються жити без перевантаження. До того ж не встигають проживати враження, насичуватися ними. Отже, враження не стають переживаннями дитини — увага одразу ж перескакує на щось нове. Так пересичення обертається хронічним дефіцитом. Активність у віртуальному просторі поступово замінює активність у реальному житті, яка тепер сприймається як нудна, одноманітна, нецікава.
От і виходить, що коли дорослі дають дитині в руки девайс, то не просто крадуть у неї час, який вона проводить за монітором, вони крадуть у неї сьогодення і майбутнє. Вони руйнують здатність дитини отримувати задоволення і радіти простим життєвим речам: походам, катанню на велосипеді, співу пташок, біганню по калюжах і ще багато, багато чому.
Найкращим розв’язанням проблеми digital-залежності сучасних дітей є її уникнення. Як її можна уникнути? Дуже просто — не давати дитині девайс. Підстав для хвилювання, що дитина через це не встигне щось зробити, щось пропустить чи втратить, немає. Свого часу вона легко й швидко засвоїть комп’ютерну грамотність. А відтак стане настільки ж впевненим «плавцем» у «цифровому морі», як і та дитина, що проводить у ньому життя з раннього дитинства.
Гаджет або Девайс? Що в терміні твоєму?
Девайс (англ. device — пристрій) — будь-який корисний технічний пристрій, побутовий прилад, пристосування, конструктивно завершена технічна система, що має певне функціональне призначення.
Гаджет (англ. gadget — пристрій) — цікава технічна новинка, електронний пристрій або інший засіб.
Так, інтернет сам собою — ні зло, ні добро. Він — даність нашого часу. Однак ліпше відкласти знайомство з ним до пори, коли в дитини виробиться критичне ставлення до інформації, сформується достатній рівень самоконтролю. Крім того, мають бути вирішені завдання розвитку, які передбачають активну участь дитини у реальному просторі*. Взагалі, що пізніше це станеться, то ліпше. Чудово, якщо вступ у digital-життя відбудеться не раніше підліткового віку — і бажано разом з батьками та «батьківськими фільтрами».
Проблема «оцифровування» сучасних дошкільників не може бути розв’язана сама собою. Потрібна активна участь дитячих психологів, до завдання яких має входити:
- - психологічна просвіта батьків з питань психологічного розвитку дітей, особливостей функціонування дитячої психіки та особливостей формування digital-залежності в дитячому віці;
- - проведення семінарів і тренінгів, які навчають батьків основ взаємодії із власними дітьми, спільного приємного й корисного проведення часу для психологічного та фізичного здоров’я дітей.
Отже, час, який дошкільник проводить перед екраном, — не просто час, витрачений даремно. Це час, вилучений з життя дитини, адже не вирішуються важливі та невід’єдмні завдання саме дошкільного віку — пізнання світу, розвитку, навчання соціальної взаємодії.
Журнал «Практичний психолог Дитячий садок.» № 11 Листопад 2017
Вчимося жити у війні
Хтось відчуває безсилля, бо не може ні на що вплинути, навіть якщо віддає багато енергії й праці на добрі справи. Ще хтось бореться зі своєю скрутною ситуацією та виживає — маріупольці, харків’яни й жителі багатьох інших міст і селищ. Ніхто нас не навчав, як поводитись, коли ти на межі життя і смерті. Ми налаштовувалися на інше життя, вірили в іншу долю.
Що важливо пам’ятати: психіка має дуже великий потенціал самовідновлення і запас міцності. Навіть зважаючи на те, що ми опинились у пеклі.
Що допоможе зберегти психіку під час війни?
1. Маленькі справи й прості завдання
Це те найголовніше, що ми можемо зробити і в підвалі, і в бомбосховищі, і в місті, що в облозі, і за кордоном. Річ у тім, що життя наше розвалилось, і мозок звідусіль отримує сигнал SOS: «На мене скрізь чатує небезпека», «Я не знаю, чи вціліють мої близькі», «Тут все не так, як було в мене вдома/у моїй країні». Коли ми отримуємо таких сигналів через край — психіка потроху ламається, організм дає збій. Травма практично неминуча.
І саме тому необхідно робити ЗВИЧНІ справи й дії за будь-якої нагоди. Так у мозок надсилатиметься сигнал: «Все добре, наскільки це зараз можливо. Ми в безпеці».
Що може бути вашими щоденними опорними рутинами?
Раджу фіксувати все, що ви робите протягом дня: «Ось я прокинулась і поснідала, нагодувала дитину. Сфотографувала пиріжки й виклала швидкий рецепт у сторіз». Психіка буде вам вдячна — така фіксація для неї — це як знак: «Я справляюсь з усіма труднощами».
2. Коло спілкування
Чую від людей: «Начебто щиросердно спілкуються зі мною знайомі, друзі. Але мені важко підтримувати спілкування. Я відчуваю, як втрачаю енергію. Що робити?» Не соромтесь, намагаючись «вичавити» із себе інтерес чи підтримуючи активно бесіду, де вам намагаються співчувати, давати поради. Навіть у комунікаціях зараз все відбувається за законами воєнного часу.Одна з найпоширеніших історій, коли киянам, які залишились у місті, починають наполегливо радити: «Що ж ти там сидиш, якнайшвидше виїжджай! Я так хвилююся за тебе. У новинах щодня такі жахи, це ж неможливо». Так, люди роблять це з внутрішніх міркувань піклування. Але це сильно розхитує внутрішній стан співрозмовника.
Я хочу донести до українців: люди, які проживають у містах під облогою чи на тимчасово окупованих територіях або під обстрілами, мають дуже важливу цінність всередині себе: вміння зберігати внутрішній спокій. Наскільки ми вміємо зберігати внутрішній спокій — настільки ми працездатні, активні, здатні робити користь для себе і оточуючих. Отже, найдорожчий ресурс, який нам можуть подарувати інші люди — не ліки й не продукти, а нормальний врівноважений стан. Тож люди, на яких ви можете обпертись у цьому розумінні — ваш безцінний ресурс.
А якщо людина — у геть поганому, панічному стані, важливо проговорювати: «Ось ці і ці дорогі мені люди живі. Поряд зі мною — ось такі люди. Вони можуть мені допомогти ось у цьому й цьому». Так, ви маєте просто вголос перераховувати, що цінного є у вашому житті. Це і людський ресурс у тому числі.
3. Не концентруватися на втратах
Дуже багато жінок пишуть мені про те, скільки всього ми втратили за ці тижні війни. Хочеться сказати: «Та ми все життя втратили». Наші втрати багато в чому неосяжні. Нас переповнює страх, розпач, розгубленість. Та ось моя думка: таке нескінченне важке горювання відбирає немислимо багато сил. Рекомендую наплакатись досхочу, наридатись. Якщо накриває злість — можна кричати в подушку, гарчати. Але не затискати в собі ці емоції — вони потім перетворюються в тілесну напругу, а там і психосоматичні хвороби поруч.
Отже, назліться як слід. А от «смакування» планів, що не збулися, відкладіть у дальню комірчину — бо це вони висмоктують із вас дорогоцінну життєву енергію. Ваші ресурси з минулого (втрачені гроші, нерухомість) — це вже минуле. Женіть від себе думки про них. Так, згодом ви все це обов’язково відрефлексуєте, відгорюєте, інтегруєте у своє життя. Є умова: ви це маєте зробити у благополучному місці, у більш-менш зібраному стані. Коли відчуєте в собі бодай трішки більше сил для цієї рефлексії й налагодження внутрішнього життя. А от просто зараз ми живемо в режимі виживання. І те, що має найбільше значення, — піклування про базові потреби. Про те, що відбувається сьогодні, завтра й на відстані «протягнутої руки». Тільки в такому випадку в нас є шанс на стратегії та рефлексії в майбутньому.
Приємні емоції під час війни та пошук вдячності
Глибина переживання простих насолод у час війни — дуже висока. Ви зовсім по-іншому можете сприймати смак ранкової кави, смак свіжого хліба, обійми рідних. Знаходьте те, за що ви можете подякувати новому дню. Мені в коментарях пишуть: «Зробила велике прання. Все так чудово пахне. І порошок улюблений ще залишився». Всі, хто не виробив до війни правильну життєву філософію вдячності, мають прекрасну нагоду зробити це просто зараз.
Смійтеся, не стримуйте себе. Це не соромно! Це зараз ліки для українців. Сміх не лише знижує напругу, а й допомагає відсторонитися від гірких і важких думок. Це як сльози, тільки інший «заряд» розрядки. Гортайте меми перед сном. Мій улюблений: «Звідки стільки воєнних аналітиків? Нормальні ж вірусологи були!».
Відмова від «накручування»
У жахливих умовах опинилися тисячі українців. Мені пишуть люди: «Сиджу в бомбосховищі, води немає. Як бути?» У такій ситуації дуже легко розкачати негативні емоції на максимум. А можна, навпаки, навчитись самозаспокоєння — молитись, медитувати. Навіть якщо вам радше хочеться застосувати звичну поведінку з накручуванням. Домовтесь із собою: «Якось я із цим упораюсь! Що б не було — упораюсь».
Гіперактивна дитина
6 повчальних мультфільмів, які варто подивитись з дітьми
Всі ми знаємо, що діти - шалені поціновувачі мультфільмів. Нині кількість мультиків і їх різноманіття вражає! Серед них є такі, які принесуть особливу користь для психологічного розвитку дитини. Сьогодні я пропоную вам добірку мультфільмів про справжні життєві цінності. Дивіться з дітками і насолоджуйтесь разом.
Завдання для дітей
