Робота з дітьми

Лісова школа 2: казка про школу, підготовка до школи. Гра "Професії: що зайве?" (для майбутніх першокласників)

Робота з педагогами

                                                          Дитина-лівша

Багато батьків виявляють занепокоєння, коли помітять, що їх діти пишуть або малюють не правою рукою, а лівою, намагаються їх перевчити або навіть звертаються до лікарів.

Батьків можна зрозуміти. Адже ліворуких виділяють з маси людей: незвичайне, як відомо, притягує увагу. На них у багатьох випадках дивляться з не прихованим інтересом, і легко уявити, що відчуває така людина, змушений все життя відчувати непотрібне йому, а деколи не доречне увагу оточуючих до себе? Але це доросла людина, а в дитинстві? Стурбовані батьки часто в присутності дитини обговорюють складається перспективу, турбуючись за майбутнє дитини. І змалку він починає перейматися комплексом неповноцінності, намагаючись приховати свою ліворукість як казна який гріх.

Що ж таке ліворукість? Чи потрібно намагатися переучувати такого малюка? Чим він відрізняється від інших?

Мозок дорослої людини складається з правої і лівої півкуль, кожне з яких - не дзеркальне відображення іншого, а необхідне доповнення іншому, так як в одному і в іншій півкулі зосереджені абсолютно різні центри життєдіяльності людини. Наприклад, ліве - відповідає за мову і абстрактне мислення, права - за музичну і художню творчість, образне мислення. При домінуванні лівої півкулі випробовується щастя і насолоду, при домінуванні правої - страх і печаль. Ці відмінності можна продовжувати без межі, але головне, що навіть відносне домінування якоїсь з півкуль обумовлює психологічні особливості людей.

Формуючись ще у внутрішньоутробному періоді розвитку, ліворукість закріплюється в ході вікових змін дитини. Поштовхами для перетворення одного з півкуль у ліве у дітей є початок оволодіння мовою і перше усвідомлення дитиною себе. Тому після кризи 3-х років і починають вимальовуватися відмінності між "правшами" і "лівшами", вірніше, "праворукими" і "ліворукими" дітьми. Як "праворукість", так і "ліворукість" пояснюються тим, що існує перехрест нервових шляхів, що протягнулися від кінцівок до півкуль мозку. Причому при домінуванні лівої півкулі провідною, як правило, є права рука, при домінуванні правої півкулі - ліва. У третьої частини людей жодна з півкуль не домінує.

Дитина - "правопівкульний" лівша - набагато відрізняється від своїх однолітків і не тільки тривалою впертістю. Зазвичай це особливо художньо обдаровані і дуже емоційні діти. Вони вже з трьох років набагато краще за інших дітей малюють і ліплять з глини або пластиліну.

Усі відзначають великі музичні здібності "лівшів", для них не рідкісний абсолютний слух. Але в цей же час їм властива затримка мови і затруднительность вимови різних звуків.

Така дитина непосредственен, довірливий, легко потрапляє під вплив сьогохвилинних почуттів і настроїв, плаксивий, примхливий і схильний до люті і гніву, наполегливий у здійсненні бажань .

Йому насилу даються читання і письмо, оволодіння якими в ранньому віці виявляється абсолютно непосильним, а в першому класі може бути каменем спотикання.

В повсякденного життя "шульзі" доведеться важче , ніж "правші". Адже більшість предметів, якими ми користуємося, пристосовані "під праву руку" - дверні ручки, замки, викрутки, музичні інструменти, автомобілі ... Хоча і виникає для оточуючих деяку незручність, коли людина більше діє лівою рукою, ніж правою, саме по собі це не має в житті ніякого значення. Як правило, "лівші" дуже швидко адаптуються і не відчувають жодних труднощів.

Насильницьке переучування ліворуких дітей, а тим самим примусове зміна сформованої системи головного мозку веде, як правило до небажаних наслідків. Дитина може стати дратівливим, запальним, примхливим, плаксивим, погано спить, їсть особливо вранці. Крім порушень емоційної сфери, переучування нерідко супроводжується й іншими ускладненнями: заїканням, нічним НЕ триманням сечі, шкірними захворюваннями. З'являються скарги на головні болі, на втому в правій руці, підвищену стомлюваність і зниження працездатності.

Оточуючим ліворуких дитини дорослим важливо ні в якій мірі не підкреслювати це властивість, найкраще взагалі не вживати ніяких спроб що-небудь змінити . Більш того, варто показати, що ви вважаєте ліворукість навіть перевагою.

І якщо ми, враховуючи ці особливості, знайдемо правильні методи виховання, всі наші проблеми будуть вирішені.

Кілька порад, як потрібно поводитися з дитиною лівшею:

-Враховуючи підвищену емоційність і крайню вразливість такої дитини, бути дуже чуйним і доброзичливим "з ним.

-Створити сприятливий клімат для нього в сім'ї.

-Чи не воювати з ним через частого впертості, витівки упертюха постаратися завуалювати небудь грою.

-Принт, як належне особливість дитини і не намагатися перетворити його в "правшу", пояснюючи всім і йому, що "ліворуких" людей дуже багато і це теж різновид норми.

-Хвалити за самі найменші успіхи і заохочувати його художній або музичний дар, але не прагнути "приготувати" вундеркінда.

- Намагатися частіше робити маляті сюрпризи.

- Чи не пред'являти завищені вимоги до нього і не протиставляти його іншим звичайним дітям.

- Бажано не навчати дитину до школи читанню, письму, іноземних мов, тобто тому, де його чекають невдачі, що знижують рівень самооцінки малюка.

- Любити його таким, який він є.

- Якщо після п'ятирічного віку ви помітите у дитини незрозумілі вам нав'язливі прагнення, побоювання або страхи, зверніться негайно до фахівця.

Для визначення переважаючої руки у дитини, дайте відповідь на питання, а також запропонуйте виконати маляті завдання:

1) Дізнатися, чи є у дитини близькі родичі з ведучою лівою рукою.

2) Згадайте, у віці до одного року, якою рукою частіше користувався дитина (брав брязкальце, ложку і т. д.).

3) Запропонуйте дитині розчесатися. У яку руку він візьме гребінець?

4) Зверніть увагу, в якій руці дитина тримає олівець чи ручку під час малювання.

5) Запропонуйте дитині послухати годинничок. До якого вуха він їх піднесе?

6) Запропонуйте дитині поплескати в долоні так, щоб одна з рук була зверху. Зверніть увагу, що це за рука.

7) Запропонуйте дитині схрестити пальці в замочок. Великий палець якої руки ляже зверху?

8) Запропонуйте схрестити руки на грудях. Передпліччя якої руки буде нагорі?

9) Запропонуйте дитині тупнути однією ногою. Який ногою він тупнув?

10) Сидячи, покласти одну ногу на іншу. Яка нога буде зверху?

11) Запропонуйте дитині подивитися одним оком в паперову трубочку. Який це буде очей?

Іноді до 3-5 років у дітей спостерігається обеерукость, коли вони використовують в іграх і в самообслуговуванні обидві руки, не віддаючи переваги який або з них. У цей період ще доступні обережні спроби навчити дитину праворуким діям, особливо якщо в результаті вищеописаного тестування виявлено провідний праве око. Однак ці спроби повинні протікати без будь-якого насильства, диктату, окриків. Якщо ж дитина постійно чинить опір цим спробам, їх треба зупинити.

Особливо занепокоєння про ліворукості дитини виникає у батьків перед вступом до школи. Тому у віці 5-6 років проводитися більш детальна діагностика ліворукості. Для ліворуких дитини слід створити певні умови не тільки вдома, але і в школі. Обов'язково слід виділити такій дитині за столом, партою місце з лівого боку, щоб він не стикався з правим ліктем сусіда. Удома ж, організовуючи місце для занять, виконання уроків, необхідно зробити так, щоб світло з вікна або настільної лампи падало з правого боку.

Великий делікатності вимагають виховні бесіди з ліворукими дітьми. Дуже важливо пояснювати їм шкоду сорому і маскування ліворукості. Слід допомагати долати дитині почуття уявної неповноцінності. У цьому йому допоможуть приклади великих, талановитих людей, які були ліворукими, а їх в історії дуже багато. Так ліворукими були Мікеланджело і Леонардо да Вінчі, Чарлі Чаплін і вчений фізіолог І. Павлов, автор знаменитого тлумачного словника російської мови В. Даль і багато інших талановиті люди. А за статистичними даними серед обдарованих людей ліворуких становлять 20-25%.

Таким чином, батькам слід всіляко перешкоджати появі в житті ліворуких дитини комплексів неповноцінності. Сприймайте його таким, який він є, і тоді ліворукість це не перетвориться на проблему!

Цікаве дозвілля

10 повчальних українських мультфільмів для дітей та батьків

4. «Літачок Ліп»

Фантазії мультиплікаторів, які створили цю стрічку в естетиці «Yellow Submarine» Джорджа Даннінга, можна лише позаздрити. Ну, от хто б міг подумати, що можна зобразити літаки у вигляді корови, риби, ведмедя та навіть поросяти? Самі персонажі настільки цікаві, що хочеться подивитися історію про них просто зараз!

Психологічна допомога під час військових дій

Як говорити з дітьми про війну: психолог про основні правила і моменти, які потрібно знати батькам

Частина 2.

    ЯК ГОВОРИТИ ПРО ВІЙНУ З ДОШКІЛЬНЯТАМИ ТА МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ

    Дошкільнята, молодші школярі уважно слухають розмови дорослих, прислухаються до новин, і розуміють в певній мірі, що відбувається. Тому в них можуть виникати різні питання. На них треба відповідати, робити це із стану спокою. Сказати, що в нас є сильні захисники, які тримають оборону, що вони нас захищають, запевнити, що ми у безпеці. Ні в якому разі не лякати і не знецінювати почуття дитини. Непроговорені, пригнічені почуття потім проявляться в деструктивній поведінці.

    Якщо дитині страшно, сказати їй: «Я розумію, тобі страшно (треба обов’язково назвати цю емоцію), ти в безпеці, я тебе люблю, все добре.» І обійняти дитину. Можна придумати казку про супергероя, який нас захищає. В цій казці проговорити, як цей супергерой ділиться своєю суперсилою. Намалювати малюнок себе поряд з цим супергероєм.

    Якщо ж дитина сама не запитує про війну, тоді починати розмову не варто. Однак, переважно, діти помічають, що звичний режим життя порушено. І питання, пов’язані з цим, все одно виникають. Тому пам’ятаємо про головне правило: розмовляємо з дитиною із стану спокою і даємо цей спокій дитині.

    ЯК ГОВОРИТИ З ПІДЛІТКАМИ ПРО ВІЙНУ, І ЧИ ВАРТО

    Підлітки наразі можуть знаходити більше інформації в інтернеті про те, що відбувається, ніж дорослі. І ця інформація може бути для них травматичною. Тому з ними корисно обговорювати наші перемоги, говорити про те, що в нас вистачить сил та ресурсів, щоб відбудувати нашу країну, що Україна, її села та міста стануть ще гарнішими та ріднішими. Тому що зараз формується ще міцніша нація, велика українська родина. Говорити, що вони також можуть зробити свій внесок в перемогу. Наприклад, тим, що гарно навчатимуться, бо кожен має робити те, що вміє і може. Тобто потрібно направити їхню енергію в правильне русло.

    Однак є такі новини (зі сценами жорстокості, вбивств тощо), які дітям не бажано дивитися через ризик отримати травму. І щодо цього треба вчити підлітка відповідальності та усвідомленості. Попросіть, щоб він не дивився новини, якщо відчуває страх і злість. Зараз може проявлятися більше злості. Але разом з тим треба навчити дитину не пригнічувати злість, а екологічно проживати її. Наприклад, говорити "я злюсь тому що…" і робити щось фізично, щоб ця злість виходила.

Шпаргалка для батьків

 Пам'ятайте, батьки дітей з інвалідністю – так само як і всі батьки, просто люблять своїх дітей

А ще вони мають у 6 разів більшу схильність до депресії, а кожний п'ятий має ознаки ПТСР. Тому, будь ласка, дотримуйтесь цих простих правил спілкування і будьте толерантними!

⠀

Зустрілися очима з дитиною чи її батьками — посміхніться Не відводьте погляд, це може змусити почуватися небажаними та ізольованими.

Не питайте про діагноз заради цікавості. Хочете підтримати розмову — спитайте, що дитина любить.

Пропонуйте допомогу, проте не наполягайте, якщо вона не потрібна. Невміле поводження з дитиною чи спеціальним обладнанням для неї може зашкодити більше, ніж принести користі.

Емпатія проти жалості. Сумніваєтеся, чи варто підіймати якусь тему — не робіть цього

Утримуйтесь від висловів типу "ти — герой”, “ти така сильна”. Не підбадьорюйте висловами, які на вашу думку мають вселити у батьків надію. Ці коментарі можуть бути болісними.

Робота з дітьми

Лісова школа 1: казка про школу, підготовка до школи. Шкільне приладдя, про дзвінок (для майбутніх першокласників)

Робота з педагогами

Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: "Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!".

Отже, дуже важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль, важливо не потрапити в точкуВ!

Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.

Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:

· Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу?

· Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

· Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

· Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2.Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На першій стадії стресу намагайтесь "перервати" свої дії:

· Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.

· Підійдіть до вікна Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.

· Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.

Правило 3.Необхідно перевести свою "негативну" енергію в іншу форму діяльності ("Розрядити" домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

· Привести до ладу свої ділові папери.

· За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?

· Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

· Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.

· Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія "зупинка самого себе" стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити "ланцюгову реакцію" у поведінці студентів.

Правило 4.Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Стреси та стресові стани пов'язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".

Симптом професійного "вигорання": особливості виникнення і засоби подолання

Термін "психологічне вигорання" запропонував американський учений Х.Дж.Фрейденберг у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивній взаємодії з іншими людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Спочатку цей термін слугував для характеристики станів психологічного спустошення, викликаного відчуттям неможливості позитивних змін. У дослідженнях К.Кондо синдром "психологічного вигорання" визначається як дезадаптованість особистості, викликана надмірним професійним навантаженням та неадекватними міжособистісними відносинами.

Така надмірно емоційна діяльність супроводжується великою втратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження. В результаті у людини з'являються безпричинна тривога, подразливість, гнів, знижується самооцінка, погіршується самопочуття.

У 1981 році С. Маслач окреслила симптом "психологічного вигорання" як особливий психологічний стан особистості, для якого характерними є емоційне пригнічення, деперсоналізація, негативне сам о сприйняття, а в професійному плані - втрата професійної майстерності та потреби у творчій діяльності.

І 983 року Е. Махер узагальнює перелік симптомів "емоційного вигорання", указуючи на такі ознаки як постійна втома, психосоматичні порушення, погіршення сну, негативізм, звуження репертуару професійних дій, негативна "Я-концепція", агресивне відношення до оточуючих. С. Маслач охарактеризувала основні ознаки синдрому "психологічного вигорання", зокрема:

- хронічний стрес;

- відчуття емоційної та інтелектуальної перенапруги;

- наявність негативних почуттів до оточуючих;

- негативна самооцінка.

Слід зауважити, що визначений синдром може стати причиною непорозумінь та конфліктів між вихователем та вихованцями, викликати дидактогенії. Отже, закономірно постало питання щодо виявлення чинників, які гальмують чи навпаки стимулюють розвиток цього синдрому. В результаті системних досліджень вчені дійшли висновку, ЩО суттєву роль у "психологічному вигоранні" відіграють три основні чинники:

- особистісний;

- рольовий;

- організаційний (А.К. Маркова).

При вивченні властивостей особистісного чинника П.Торнтон запропонував зважати на такі показники як вік, стать, сімейний стан, професійний стаж, соціальне положення. А.Пайнс підкреслив необхідність вивчати мотиви трудової діяльності, задоволеність рівнем самостійності, можливість творчого зростання та рівень контролю зі сторони керівництва. У процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К. Кондо зазначає, що "креативні особистості" особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.

Нині посилюється увага дослідників до тендерних аспектів проблеми "психологічного вигорання". Аналізуючи статеві відмінності за такими симптомами "вигорання" як "загнаність у кут", "емоційне відчуження", "психосоматичні та психовегетативні порушення", Л. Карамушка та Т. Зайчикова стверджують, що 12,3% чоловіків у стресовій ситуації відчувають себе "загнаними у кут" (жінки - 9,1%). Чоловіки більш схильні до емоційного відчуження (17,5%), у жінок цей показник - 9,7%. У той же час жінки більше, ніж чоловіки, схильні до психосоматичних та психовегетативних порушень (жінки -32,1%, чоловіки - 5,3%). Чоловіки менш схильні до пошуку соціальної підтримки, вони намагаються бути "сильними і мужніми", вирішувати проблеми власними силами і в результаті наслідування тендерних стереотипів виявляються "загнаними у кут". Жінки більш емоційно відкриті, однак їх схильність до емлатії, емоційного заглиблення у переживання оточуючих (на роботі, вдома, серед друзів) ставить під загрозу емоційне здоров'я, збільшує ймовірність емоційного та фізичного виснаження, отримання психосоматичних та психовегетативних порушень. Ризик "вигорання" залежить також від того наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево o рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення. Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної робото жінка - учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально o виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок - освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.

Суттєву роль у виникненні симптому "психологічного вигорання" має рольовий чинник. Вченими отримані статистично достовірні дані відносно наявності кореляції між рольовою невизначеністю та "вигоранням". Аналіз рівнів "вигорання", показав, що розподіл відповідальності і колегіальності в роботі обмежує розвиток синдрому "вигорання", незважаючи на те, шо робоче навантаження може бути значно вищим норми. Зазначимо, що процес реформування освіти в Україні, потреба зламу педагогічних стереотипів, авторитарної системи взаємовідносин між учителем та учнем, студентом і викладачем, вихователем та вихованцями загострює вплив рольового чинника, адже "... освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації - це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це перш за все - нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, нові "технології" опановування знань, унеможливлений репродуктивних методів навчання, прозорість навчального процесу і ще багато іншого" . Вочевидь, у вищих навчальних закладах, у системі підвищення педагогічної кваліфікації слід упроваджувати елективні курси, спеціальні семінари, участь у яких допомагала б педагогу осмислити свою нову роль та місце в системі взаємовідносин "Учитель -Учень" чи "Викладач -Студент".

Особливо значущим у виникненні синдрому "психологічного вигорання", з точки зору К. Кондо, є організаційний чинник. Вчений виокремлює такі його елементи як недосконале керівництво (спонтанне чи імпульсивне), постійні зміни режиму діяльності, невизначеність функцій та залучення співробітників до діяльності, котра за змістом та функціями є нижчою рівня їх кваліфікації, авторитарний стиль керівництва, відсутність у менеджерів здібностей прогнозування наслідків прийнятих рішень, і байдужість вищого керівництва до нагальних професійних проблем пересічних співробітників. Вчені підкреслюють, що недосконалість організації науково-педагогічної діяльності, що спричиняє "гальмування" особистісного зростання, відсутність творчої автономії, є достатньо впливовим стресором, котрий викликає "психологічне вигорання". Таким чином, на думку психологів, професійна допомога щодо запобігання "психологічного вигорання" повинна полягати у першу чергу в пом'якшенні організаційного чинника. Відтак, слід звернути увагу менеджерів освіти на необхідність інтенсифікації пошуку шляхів попередження цього негативного професійного синдрому.

У першу чергу слід урахувати, що особистісний чинник корегується розвитком у викладачів емоційної стійкості, умінь володіння собою та запобігання болісних емоційних реакцій. Тому педагогам слід ознайомитися з методами попередження професійного стресу (релакс-масаж, ауторелаксація, дихальна гімнастика, аромотералія, засоби, які сприяють розслабленню нервової системи), вміти виконувати вправи для діагностування і самокорекції поведінки, опановувати засоби психологічного захисту.

Послабленню ризику виникнення синдрому "психологічного вигорання" в педагогічній діяльності сприяє проведення професійних тренінгів з використанням "Синанон" - методу (див. міні-модуль 3.5). Цей метод спрямований на формування в учасників таких особистісннх установок та рис як емоційна рівновага в екстремальних професійних ситуаціях, виваженість, відкритість у спілкуванні, толерантність до різних точок зору і критично-аналітичне відношення до негативних емоційних впливів. На наш погляд, розробка та упровадження подібних методів в практику підготовки аспірантів та магістрів - майбутніх педагогів та в систему підвищення педагогічної кваліфікації могли б етапі перспективним напрямком досліджень в галузі дидактики вищої школи та акмеології.