Робота з педагогами

  Консультація для педагогів «Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами»

    Діти – це сонце, що дарує  багато тепла та світла.  Кожну дорослу людину своєю любов’ю вони осявають і зігрівають по – своєму: в тій мірі, в якій одержують від неї самі. Будучи краплинками чистої, живої, джерельної води, вони стають такими  ж дивовижними і неповторними, коли їх берегти, цінувати й любити, – тоді вони перетворюються в повноводну річку, глибоке море, бездонний океан почуттів, емоцій та вражень…

    Вони обирають свій шлях у житті, коли підростають. Обирають вони й своє особливе місце серед людей, адже кожна дитина по – своєму унікальна.

    Та помилкову думку мають, коли вважають менш розвиненими тих дітей, розвиток яких ускладнено дефектами. Адже це не правильно. Просто такі діти інакше розвинені, тобто не так, як їх однолітки. Це діти – інваліди, особливі діти.

    Діти з ООП також хочуть жити, усміхатися і бачити у відповідь посмішку; хочуть, щоб до них зверталися, розмовляли і вислуховували; хочуть розвиватися, вчитися, робити щось нове; хочуть радіти життю: мамі, сонечку, пташці, снігу; хочуть розділяти радість життя з іншими.

    Кожній дитині з особливими освітніми потребами необхідна повага до  особистості, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

    Найголовніше в педагогічній роботі є не виконання програм та  інструкцій, а розвиток дитини, глибоке осмислене пізнання того, яка вона, дитина з ООП, що її хвилює, чому вона радіє, через що ображається, які в неї потреби, нахили, чим цікавиться, чи розвинена в неї увага, що можна сказати про її пам’ять або мислення, уяву чи емоції, як всебічно вивчити таку дитину, щоб допомогти їй розкрити закладені природою здібності.

    Сьогодні ми тільки й чуємо такі слова, як “толерантність”, “рівні можливості”… Проте більшість людей в наш час ставляться до людей з ООП з насторогою, страхом, навіть вороже. Існує величезна прірва між тим, на що ці люди здатні у житті і тією роллю, яку їм підготувало суспільство.

    Конвенція ООН з прав людини сьогодні трактує інвалідність вже не як якусь проблемність, а як особливість людства. Є люди низького зросту, є з іншим розрізом очей, а є люди, які по – особливому пересуваються. І все! Вони відрізняються тільки цим.

    Тому право на одержання освіти мають усі люди з різним станом здоров’я і з різними його особливостями. А якість освіти  ні в якому разі не повинна різниться. Навчання починається від народження. У ранньому дитинстві освіта особливо важлива, але вона не закінчується в зрілому віці – цей процес триває все життя. Особливі діти потребують максимум терпіння, уваги, добра, ласки, любові.

    Тривалий час вважалося, що діти – інваліди неспроможні, та й не повинні навчатися й виховуватися в колективі серед здорових однолітків. Тому вони знаходилися або вдома,  під наглядом лікарів та батьків, або в спеціалізованих закладах і були повністю ізольовані від соціуму.

    Та нарешті як в педагогіці, так і в суспільному житті, за вимогою часу, відбулася переоцінка всіх людських цінностей. Це дало змогу наблизитися до проблем дітей з ООП, повністю переглянути методи і підходи до таких особистостей, до умов їх життя та  набуття ними повноцінної освіти.

    З’явилося таке поняття, як “інклюзивне навчання.” Воно дає право особливим дітям на освіту. Безумовно, для садочка цей процес є новим і складним, адже він повинен відповідати потребам всіх дітей.

    Надати можливість кожній дитині розкритися в інклюзивному середовищі – це важливе актуальне завдання сучасної освіти. Великі сподівання покладаються на звичайного педагога: він турбується про те, щоб діти з ООП мали змогу відвідувати садочок, отримувати базові знання, розвиватися і відчувати себе в соціумі комфортно.

    Звичайно, що великими помічниками їм повинні стати, перш за все, батьки, бо разом із садочком вони мають однакову мету – їх дитина має бути щасливою.

    Цим батькам випало складне життєве випробування, адже вони виховують дитину, яка має  вади здоров’я. Виховання особливої дитини потребує значних фізичних і матеріальних витрат. Часто батьки, не маючи підтримки, замикаються у своєму горі і все більше й більше віддаляються від суспільства, навіть образи і душевні травми своєї дитини вони сприймають як особисті.

    Навчити батьків сприймати свою дитину з ООП як особистість – це головне завдання педагога. Якщо сім’я відчує увагу педагогів до їхньої дитини, зацікавленість ними в її розвитку, то й батьки будуть готові допомагати в навчанні та вихованні своєї особливої дитини. Але для цього з батьками теж потрібно працювати. Робота вихователя з ними полягає в:

• встановленні контакту і довірливих стосунків;
• включенні батьків дітей з ООП в колектив інших батьків групи;
• безперервній взаємодії;
• залученні батьків в розробці ІПР, у процес навчання й виховання;
• налагодженні співпраці з іншими членами команди психолого – педагогічного супроводу;
• участі батьків у розробці портфоліо дитини.

    У багатьох батьків, що мають дитину з ООП, виникає провина, що це саме вони винні в тому, що їхня дитина має фізичні недоліки. Із – за почуття такої провини дорослі влаштовують певний стиль виховання – гіперопіку: оберігають дитину від різних проблем та потурають її всяким примхам. Таке виховання призводить до того, що особистість не тільки не розвивається, а  ще й знищується, чи просто виростає особа – споживач.

    Щоб досягти мети про щасливу і реалізовану дитину, батьки і працівники закладу дошкільної освіти мають об’єднуватися. Від такої тісної співпраці залежить психічний, емоційний і фізичний розвиток особливої  дитини. Нелегко приходиться й самій дитині з ООП. Адже її майже не сприймають в дитячому колективі, намагаючись по – всякому притісняти.

    Сім’я – це перший етап соціалізації дитини, а перебування дитини в освітньому закладі є другим етапом соціалізації особистості. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують також і члени родини.

    Для успішної життєдіяльності в суспільстві потрібно розглядати успішний процес входження індивіда в нього, що й є поняттям соціалізації. У сучасній педагогіці поняття соціалізації є найширшим серед тих, що характеризують процес формування особистості, оскільки воно передбачає не тільки свідоме засвоєння готових понять про довкілля та способи соціального життя, а, насамперед, створення власних ціннісних орієнтацій.

    Соціалізація – це один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективного функціонування в соціумі. Відповідно до найпоширенішого визначення, соціалізація (від лат. socialis – суспільний) розглядається як активне засвоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей.

    Проблема соціалізації дітей з особливими потребами недарма постає надзвичайно гостро. Річ не лише в тому, що дітям необхідний  комфорт у соціальному середовищі, вони також повинні віднайти своє місце в ньому,  щоб мати можливість не тільки повністю розкрити власні можливості, а й бути корисними.

    Соціалізація – це необхідна умова для того, щоб людина розвивалася, застосовуючи великий суспільний досвід. Дитина проходить певні етапи:

• адаптація (пристосування до соціуму);
• індивідуалізація (усвідомлення своїх можливостей);
• інтеграція (намагання знайти своє місце в суспільстві).

    Успішне проходження цих етапів можливе лише в інклюзивному середовищі.

    Педагогічний супровід особливих дітей здійснюють вчитель – логопед, реабілітолог, дефектолог,  психолог, асистент вихователя. Метою такого супроводу є:

• виявлення відповідності інтелектуального розвитку і вікової норми;
• рівня розвитку когнітивної та емоційно – вольової сфер;
• наявності мотивації до навчання.

    У процесі соціалізації дітей з особливостями розвитку виникають проблеми відношення суспільства і держави до таких осіб. Це проявляється у створенні системи спеціальної освіти. Багато дітей отримали в житті емоційні травми, що позначається на їх поведінці та негативно впливає на особистість. І все ж таки глибокий аналіз рівня соціалізації дітей з ООП показав, що більшість із них мають низький рівень, вони замкнуті, важко йдуть на контакт, не мають друзів, соромляться своїх особливостей.

    Третім етапом   соціалізації є адаптація і дитини, і її сім’ї власне у суспільстві (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

    Зміст соціалізації полягає в індивідуальності, адже кожна особистість є унікальною і неповторною. В соціалізації не може існувати, та й не існує однакових процесів. Кожна дитина індивідуально засвоює певні знання, вміння і навички, кожна дитина проходить свій процес становлення як особистість.

    В нашому суспільстві відбуваються постійні нестабільні економічні, соціальні, політичні зміни. Вони ускладнюють процес соціалізації дітей. Ці труднощі тісно пов’язані з рядом різних проблем. Найчастіше особлива дитина викликає в оточуючих почуття жалю. Це заважає дитині з ООП бути активною, і тоді вона спілкується лише з такими,  як сама. Інколи  життя таких дітей можна прирівняти до життя кімнатних рослин, і вони виявляються повністю не підготовленими до того, щоб жити в соціумі.

    Отже, можна виділити 5 основних чинників успішної соціалізації дитини з ООП в умовах інклюзивної освіти:

• толерантне ставлення (сприяє зростанню самоповаги, впевненості у власних можливостях);
• доброзичлива атмосфера (взаємодія з іншими дітьми, наслідування їх соціального досвіду);
• індивідуальний підхід (сприяє врахуванню особистого потенціалу дитини);
• співпраця з корекційними педагогами (ефективність навчання та виховання);
• спільна діяльність (налагодження ефективної співпраці).

    Діти з ООП не володіють багатьма знаннями і вміннями. Досить складно і досить повільно педагоги налагоджують відносини з ними. Такі діти можуть мати неадекватні реакції, з незнайомими вони спілкуються з великими труднощами, їх особистий інтерес вищий за інтереси колективу. Через особливості розвитку ці діти потребують постійного психолого – педагогічного контролю.

    Необхідною умовою соціалізації дитини в освітньому закладі є індивідуальний підхід до кожної такої дитини. Педагог має довіряти їй, заохочувати, позитивно оцінювати її роботу. Тільки тоді буде успіх.

    Дитина позитивно реагує на нормальний, не голосний тон, тому під час спілкування педагог має враховувати цей факт. Потрібно говорити заспокійливо і впевнено, приємним голосом з пом’якшуючим ефектом, враховуючи обов’язково те, що психіка дитини вразлива.

    Особливі діти емоційні і дуже чутливі, тому досвідчений педагог має поважати їхні почуття, думки, ідеї. Важливо допомагати дитині в її діяльності, підтримувати, підбадьорювати, вчити її правильно ставитись до різних подій і вчинків.

    Корисно і необхідно, щоб дитина спілкувалася з однолітками та дорослими, щоб вона виконувала якусь посильну працю. Вихователь виховує вміння перемагати і вміння програвати, силу волі вихованців, займається корекцією проявів їх довільної поведінки, формує правильне ставлення до труднощів та розуміння того, як їх подолати. Оцінюючи кінцеві результати праці особливої дитини, потрібно акцентувати їх увагу на тому, які виникали труднощі при цьому, а не робить це, як звичайно.

    Наставник часто надає можливість дитині розвантажуватися, відпочивати і використовує різні ігри, пропонує їй виконати певні танцювальні рухи.

    Діти з певними особливостями мають затримку розвитку соціальних умінь, що необхідні для гри, тому їхні рухи можуть бути хаотичними або нецікавими. Деякі малята  повторюють ті самі дії:  гойдають, крутять предмети або тримають їх перед своїм обличчям. Така поведінка заважає  взаємодії їх з однолітками. Отже, набуття необхідних ігрових навичок –  першорядне завдання сучасної педагогіки.

Висновок. Питання соціалізації дітей з ООП досить актуальне. За останні роки збільшилася кількість таких дітей. Через серйозні порушення здоров’я їм потрібна додаткова увага від суспільства.

    Після сім’ї, першого етапу соціалізації, дитина відвідує освітній заклад. Цей період вважається другим етапом. У закладі мають працювати особливі педагоги в тому сенсі, що вони підтримають дитину і поставляться до неї тактовно, з повагою. Але батьки повинні позитивно налаштувати дитину на перебування її в закладі.

    На третьому етапі дитина адаптується в суспільстві. Щоб всі етапи соціалізації мали позитивний результат, необхідна постійна систематична діяльність соціальних та психологічних служб.

    Лише завдяки соціалізації особлива дитина може використати свої потреби, застосувати свої можливості, хист, налагодити відносини з суспільством. Тільки соціалізована дитина почуває себе в житті впевнено. Отже, процес розвитку та виховання дітей з ООП відбувається за певних умов та під впливом соціуму.

Психологічна допомога під час військових дій

Якщо хочеться додому

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки

Під час війни багато родин змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця для себе та своїх дітей. Прибувши на місце тимчасового перебування, батьки та діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес адаптації до змін, що настали, може проходити такі етапи:

1. Організація побуту для себе та дітей. На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де ми їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.

2. Відслідковування і зіткнення з відмінностями («не так, як вдома»). На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.

3. Ситуація невизначеності. Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.

4. Планування (короткострокове і довгострокове). На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.

5. Асиміляція (інтеграція) досвіду. На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався / опиралась, коли отримував / отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).

6. Прийняття. На цьому етапі відбувається два процеси: перший – пов’язаний з проживанням подій, які пов’язані з війною, а другий – пов’язаний із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації в нових умовах і пошук ресурсів.

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків, які сумують за домом

Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.

Рекомендації щодо стабілізації стану:

1. Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.
2. Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок), переключайте себе на позитивні думки/спогади.
3. Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
4. Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).
5. За можливості, підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.
6. Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.
7. Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати).
8. Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.
9. Спогади про дім та бажання повернутись, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі із засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8-ку тощо.
10. Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт “Нічого не має більше сенсу, я все втратила/втратив”, “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити”, “Я не зможу знайти роботу” тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси (наприклад, долучайтеся до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтеся з однодумцями тощо).
11. Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.
12. Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом (фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).
13. Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічною допомогою

Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом

Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли ми повернемось додому», «Коли ми побачимо тата», «Коли я побачу друзів» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени / гучних звуків, тут тихо».
• Поясніть, чому тато/інший значимий дорослий (чоловік чи жінка, який/яка служить в ЗСУ або належить до ТРО), зараз знаходиться не з вами: «Тато/мама/інша людина там, тому що захищає нашу країну/місто/село».
• Поясніть, чому інші родичі – не з вами (стосується тих, які є значущими для дитини і залишились вдома): «Вони залишились вдома, тому що вони прийняли таке рішення/ не мали змоги виїхати разом з нами / допомагають стареньким» тощо.
• Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів або малюнок татові/бабусі/діду/брату – тим, хто не поруч.
• За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або спілкуйтесь відеозв’язком.
• Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.
• Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте в дитини, щоб натомість це могло бути.
• Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та намалювати або розповісти мені, що би цей смайлик хотів зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.
• Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий / готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цього карманчика»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будиночок, тата або інших родичів, які зараз не з вами. Якщо стан дитини не зміниться протягом 3 тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
• Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.
• Обіймайте дитину.

Шпаргалка для батьків

Різниця між дисципліною й насильством над дитиною

Батьки можуть і повинні привчати свою дитину до дисципліни. Завдання батьків – озвучити свої очікування від поведінки дитини, пояснити їй правила поводження, норми й моральні цінності. Дітей потрібно постійно дисциплінувати, щоб вони змогли вчитися на своїх помилках. Також дисципліна дає дитині безпеку, розуміння того, що вона може й чого не може.

Дисциплінування допомагає дитині вчитися і змінювати свою поведінку. Однак спроби батьків контролювати свою дитину можуть ставати надмірними, завдаючи їй шкоди. Коли йдеться про дисциплінування дітей, варто загострити увагу на досить тонкій межі між спробами батьків привчити дитину до дисципліни й насильством над нею.

Розгляньмо основні відмінності між дисципліною й насильством над дітьми:

• Мета дисциплінування – створити впорядковане, стабільне, передбачуване й веселе навколишнє середовище, у якому дитина зможе нормально рости, розвиватися й отримувати задоволення від життя. Насильство над дитиною може призвести до того, що спроби її контролювати можуть стати надмірними й вийти за межі здорового глузду.
• Насильство над дитиною більш непередбачуване, ніж дисциплінування. Діти, які зазнали насильства, не розуміють, що викликало таку реакцію батьків. У випадку насильства дитині не зрозумілі правила й наслідки за їх порушення.

Насильство над дитиною ніколи не слід розглядати як метод дисциплінування. Дисциплінування також не варто вважати проявом насильства. Але іноді, намагаючись прищепити дитині правила поведінки, батьки опиняються на межі насильства, часто – несвідомо. Це відбувається настільки швидко, що батьки не встигають відстежити свої емоції й помітити небезпеку, що насувається.

Коли батьків переповнюють емоції, вони припиняють адекватно сприймати свої дії та їх наслідки. Відчуваючи гнів, батьки не в змозі сприймати ситуацію очима дитини. У підсумку спілкування стає неможливим, а разом із цим втрачається здатність навчити дитину чого-небудь.

Тому батькам дуже важливо вміти вчасно зупинитися. Це дає змогу не переступати межу між дисципліною і насильством. Придумайте з дитиною умовний жест, який означає, що вам необхідно зробити паузу. Якщо ви вважаєте, що дитина повинна бути покарана, не матиме особливого значення, якщо ви зробите це через 10 секунд. Але цього часу вам вистачить, щоб кілька разів глибоко вдихнути й угамувати емоції. І, можливо, за цей проміжок часу ви зміните своє рішення.

Методи дисциплінування та вік дитини

Методи дисциплінування, що використовуються батьками, повинні ґрунтуватись на відповідних віку очікуваннях. Наприклад, пояснюючи однорічному малюку, чому його сварять за те, що він ударив братика, ви не просунетесь далеко, оскільки дитина ще не може зрозуміти вашу аргументацію. Далі у статті пропонуються найбільш ефективні методи та прийоми, що враховують особливості віку дітей.​

• Позитивне підкріплення – зосередження уваги на позитивній, а не на поганій поведінці. Батьківська увага – це одна з найпотужніших форм позитивного підкріплення.

• Переспрямування – цей прийом передбачає простий акт переспрямування своєї дитини на правильну поведінку.
• Словесна інструкція/пояснення – пояснення того, чого ви хочете від дитини, і головне, чому ви цього хочете, може допомогти їй розвивати розважливість і вміння розуміти ситуацію.
• Тайм-аут – даний прийом передбачає фізичне вилучення дитини із проблемної ситуації. Дитину відправляють на нейтральну, «нудну» територію, наприклад, у кут кімнати без іграшок і телебачення, ігнорують її, доки вона не заспокоїться. Тайм-аути не повинні тривати довше п'яти хвилин. Правило передбачає одну хвилину покарання на один рік життя дитини.
• Установлення правил – пояснюйте ваші правила й будьте готові повторювати їх, доки дитина не навчиться дотримуватись їх самостійно.
• Заборона виходити з дому (обмеження переміщень) – ця методика покарання ефективна при взаємодії з дітьми шкільного віку та підлітками, вона передбачає обмеження свободи пересування вашої дитини в рамках певного місця, як правило, вдома або в межах дитячої кімнати.
• Позбавлення привілеїв – діти повинні знати, що привілеї приходять з відповідальністю, їх треба заробити. Для більшої ефективності цей метод треба застосовувати рідко. Використовуючи його, ви на певний час позбавляєте дитину привілеїв, тобто того, що вона цінує, наприклад, перегляду телевізора або гри із другом.

​Вік:

Від народження до півтора років

Ефективні методи:

• Позитивне підкріплення.
• Переспрямування.

​Неефективні методи:

• Словесна інструкція/пояснення.
• Тайм-аут.
• Установлення правил.
• Заборона виходити з дому.
• Позбавлення привілеїв.

​Від півтора до трьох років

Ефективні методи:

• Позитивне підкріплення.
• Переспрямування.
• Словесна інструкція/пояснення.
• Тайм-аут.

​Неефективні методи:

• Установлення правил.
• Заборона виходити з дому.
• Позбавлення привілеїв.

​Від чотирьох до дванадцяти років

Ефективні методи:

• Позитивне підкріплення.
• Переспрямування.
• Словесна інструкція/пояснення.
• Тайм-аут.
• Установлення правил.
• Заборона виходити з дому.
• Позбавлення привілеїв.

Цікаве дозвілля

 5 мультфільмів, які навчають дитину толерантності

Важливо навчити дитину з самого малечку не засуджувати інших, не боятися «особливих» дітей, вміти співчувати. Поговорити з малюком про важливе допоможуть добрі мультфільми, у яких закладена глибока ідея.

2. «МАЛЕНЬКА КАСТРУЛЬКА АНАТОЛЯ» 2014, Франція

Короткометражка через дитячі образи пояснює, що бути особливим – це нормально.

Робота з дітьми

 ВПРАВИ ТА ЗАВДАННЯ НА РОЗВИТОК РІЗНИХ ВИДІВ ПАМ’ЯТІ

«Ти за мною повторюй і порядок не змінюй»

 Дітям пропонується повторювати слова, числа, фігури в тому ж порядку, що їх називає ведучий. Згодом кількість слів в цій вправі збільшується. Можна додавати рухи.

Бажано використовувати назви тварин (диких та домашніх), різні види транспорту, меблі, геометричні фігури, кольори та ін.

 

«Фотоапарат детектива»

Мета: розвивати короткочасну пам'ять.

Дитині  пропонується уявити себе фотоапаратом, який може сфотографувати все: якусь річ, подію, предмет тощо. Наприклад, потрібно сфотографувати шафу або книжкову полицю і запам’ятати все, що там лежить. « Фотографувати» можна протягом 1 хвилини. Потім дитина відвертається і по пам'яті називає все, що їй вдалося запам’ятати.

 

«Додай та запам’ятай»

Мета: розвиток слухової пам'яті. У цій грі можуть брати участь кілька чоловік. Розпочинаючи гру, говоримо: «Я поклала у пакет банан». Дитина повторює  та додає щось своє: « Я поклав у пакет банан і яблуко», наступний учасник гри повторює готову фразу і додає щось своє. І так далі. Можна використовувати інший варіант.  Наприклад, « У зоопарку живе слон».  А дитина: « У зоопарку живе слон і зебра», а наступний - « У зоопарку живе слон, зебра та лев» тощо.

Робота з педагогами

 Пам'ятка для педагога

Психологічна допомога під час військових дій

Як впоратися з апатією під час війни

Страх за близьких, незвіданість, туманне майбутнє – все це вганяє нас у депресію, яка згодом може призвести до серйозних проблем психологічного характеру.

Одним із основних симптомів депресії є апатія. Її головні ознаки: відсутність енергії для виконання звичних справ, пасивність, ігнорування власних проблем, небажання дізнаватися щось нове чи знайомитися з людьми, невідчуття емоцій, коли трапляються хороші чи погані речі.

Як з цим боротися:

• Намагайтеся щодня займатися фізичними вправами. Вони мають включати кардіонавантаження, розтяжки та релаксацію.
• Проводьте більше часу з друзями та близькими людьми.
• Спробуйте зав’язати нові знайомства, стосунки чи заведіть домашнього улюбленця.
• Дозвольте собі відпочивати. Щоб повернутися до життя, треба достатньо спати і налагодити циркадні ритми сну, тобто спати вночі, а бути активними вдень.
• Згадайте аромат, який асоціюється у вас із найщасливішими моментами минулого. Що це: кориця, кава, цитруси? Парфуми? Заповніть простір навколо себе цим запахом.
• Знайдіть для себе творче заняття, яке приносить задоволення. Це може бути кулінарія, малювання чи ліплення, рукоділля чи музика.
• Спробуйте фототерапію: озирніться навколо та сфотографуйте все, що вважаєте красивим, передивіться щасливі світлини з архіву, зробіть нову фотосесію.
• Ігри надають смак нашому життю, тому грайте в настільні ігри з близькими, дитячі ігри з дітьми, побігайте з власним собакою чи пограйтеся з котами.
• Все це сприяє задоволенню!

Шпаргалка для батьків

Гіперактивна дитина

    Частина 2

    Як заспокоїти дитину

Якщо Ваша дитина перезбуджена, постарайтеся змінити обстановку на більш спокійну, наприклад, запропонуйте їй води або поведіть в іншу кімнату. Якщо малюк засмучений, обійміть його, погладьте по голові – це дає позитивний результат, так як фізичний контакт дуже значущий для дітей з СДУГ. Хорошим засобом для лікування гіперактивності у дітей є прийняття заспокійливої ванни перед сном. До складу набору для приготування такої ванни зазвичай входить екстракт шишок хмелю і хвойних дерев. Обов’язково проконсультуйтеся з лікарем перед вибором такого виду лікування. На ніч прочитайте малюкові улюблену казку або разом подивіться ілюстровану книгу. Масаж або легка музика може допомогти дитині швидше заснути.

    Поради батькам гіперактивних дітей

Призначити курс лікування може тільки лікар. В саду гіперактивна дитина автоматично потрапляє під нагляд дитячого психолога. Важко дати конкретні рекомендації, яку роботу з малюком проводити, тому що все залежить від особливостей прояву СДУГ. Постарайтеся придивитися, як дитина реагує на зауваження, щоб знайти ефективне рішення проблеми. Робота з гіперактивними дітьми повинна проводитися індивідуально в кожному конкретному випадку. Однак специфіка психології таких малюків дозволяє дати загальні рекомендації, що полегшують виховання.

    Коректно формулюйте заборони

При спілкуванні з малюком, страждаючим синдромом ДВГ, будуйте пропозиції так, щоб там було відсутнє заперечення і слово «ні». Наприклад, не варто говорити: «Не бігай по траві!», Набагато ефективніше буде сказати: «Вийди на доріжку». Навіть при виникненні конфліктної ситуації намагайтеся зберігати спокій. Якщо Ви щось забороняєте дитині, обов’язково поясніть в чому причина цього, і запропонуйте альтернативи.

    Чітко ставте завдання

Наші неуважні гіперактивні діти відрізняються слабо розвиненим логічним і абстрактним мисленням, тому такому малюкові необхідно позначати завдання більш чітко. При спілкуванні та роботі на заняттях з дитиною намагайтеся говорити максимально короткими реченнями, без зайвих смислових навантажень. Необхідно уникати довгих формулювань.

    Будьте послідовні

Головна характеристика гіперактивної дитини – це неуважність. Не рекомендується давати таким дітям відразу кілька доручень, наприклад, «прибери іграшку, вимий руки і сідай вечеряти». Дитина насилу сприйме всю інформацію відразу, напевно відвернеться на щось інше і не стане робити жодного завдання. Тому при спілкуванні та роботі з малюком намагайтеся давати їм доручення в логічній послідовності.

    Контролюйте часові рамки

Гіперактивність у дітей проявляється в поганому почутті часу, тому Вам необхідно самостійно стежити за терміном, до якого робота повинна бути виконана. Якщо Ви хочете погодувати дитину, забрати з прогулянки або вкласти спати, обов’язково попередьте її про це хвилин за 5.

    Дотримуйтесь розпорядку дня

Дотримання розпорядку дня є основою успішного виховання дитини з СДУГ. Ігри, прогулянки, відпочинок, прийом їжі і відхід до сну повинні виконуватися в один і той же час. Якщо малюк дотримується правил, хваліть його за це. Здоровий сон не менше 7-8 годин добу – це ще один із способів, як допомогти гіперактивній дитині стати спокійнішою. Крім того, необхідно виключити з раціону харчування харчові барвники, зменшити вживання шоколаду, лимонаду, гострої та солоної їжі.

    Дотримуйтеся позитивної моделі спілкування

Дитину слід хвалити кожен раз, коли вона заслужила це, відзначаючи навіть незначний успіх. Зазвичай малюк ігнорує закиди, але досить чутливий до похвали. Відносини дитини з дорослими повинні грунтуватися на довірі, а не на страху. Малюкові необхідно відчувати, що Ви завжди підтримайте його і допоможете впоратися з труднощами в садку чи школі. Намагайтеся згладжувати конфліктні ситуації, в яких замішаний Ваш малюк.

    Визначте рамки і критерії поведінки

Вседозволеність однозначно не приносить користі, тому розмежуйте, що не можна і що можна малюкові. Придумайте знакову або бальну систему винагороди, наприклад, відзначайте зірочкою кожен хороший вчинок, а за певну кількість зірочок даруйте дитині іграшку чи солодощі. Можна завести щоденник самоконтролю і відзначати там разом з малюком його успіхи в садку, школі чи вдома.

    Створіть малюкові комфортні умови

Запам’ятайте, що зухвала поведінка дитини, у якої виявлена гіперактивність, є способом залучення уваги. Приділяйте їй більше часу, грайте з нею, вчіть правилам спілкування і поведінки. Якщо малюк невірно зрозумів доручення, не дратуйтеся, а спокійно повторіть завдання. Робота повинна виконуватися у відповідних умовах, наприклад, організуйте малюкові свій куточок. Під час занять ніщо не повинно відволікати дитину, тому приберіть зайві предмети зі столу, фотографії та плакати зі стін. Обов’язково оберігайте малюка від перевтоми.

    Створюйте можливості для витрачання надлишкової енергії

Малюкові з СДУГ буде корисно мати хобі. В першу чергу орієнтуйтеся на його захоплення. Якщо малюк буде добре розбиратися в якійсь області, це додасть йому впевненості в собі. Прекрасно, якщо дитина займається у спортивній секції або відвідує басейн. За допомогою фізичних вправ, особливо на свіжому повітрі, малюк зможе виплеснути надлишок енергії і, крім того, буде вчитися дисципліні.