Робота з дітьми

Лісова школа 1: казка про школу, підготовка до школи. Шкільне приладдя, про дзвінок (для майбутніх першокласників)

Робота з педагогами

Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: "Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!".

Отже, дуже важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль, важливо не потрапити в точкуВ!

Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.

Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:

· Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу?

· Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

· Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

· Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2.Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На першій стадії стресу намагайтесь "перервати" свої дії:

· Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.

· Підійдіть до вікна Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.

· Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.

Правило 3.Необхідно перевести свою "негативну" енергію в іншу форму діяльності ("Розрядити" домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

· Привести до ладу свої ділові папери.

· За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?

· Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

· Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.

· Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія "зупинка самого себе" стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити "ланцюгову реакцію" у поведінці студентів.

Правило 4.Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Стреси та стресові стани пов'язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".

Симптом професійного "вигорання": особливості виникнення і засоби подолання

Термін "психологічне вигорання" запропонував американський учений Х.Дж.Фрейденберг у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивній взаємодії з іншими людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Спочатку цей термін слугував для характеристики станів психологічного спустошення, викликаного відчуттям неможливості позитивних змін. У дослідженнях К.Кондо синдром "психологічного вигорання" визначається як дезадаптованість особистості, викликана надмірним професійним навантаженням та неадекватними міжособистісними відносинами.

Така надмірно емоційна діяльність супроводжується великою втратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження. В результаті у людини з'являються безпричинна тривога, подразливість, гнів, знижується самооцінка, погіршується самопочуття.

У 1981 році С. Маслач окреслила симптом "психологічного вигорання" як особливий психологічний стан особистості, для якого характерними є емоційне пригнічення, деперсоналізація, негативне сам о сприйняття, а в професійному плані - втрата професійної майстерності та потреби у творчій діяльності.

І 983 року Е. Махер узагальнює перелік симптомів "емоційного вигорання", указуючи на такі ознаки як постійна втома, психосоматичні порушення, погіршення сну, негативізм, звуження репертуару професійних дій, негативна "Я-концепція", агресивне відношення до оточуючих. С. Маслач охарактеризувала основні ознаки синдрому "психологічного вигорання", зокрема:

- хронічний стрес;

- відчуття емоційної та інтелектуальної перенапруги;

- наявність негативних почуттів до оточуючих;

- негативна самооцінка.

Слід зауважити, що визначений синдром може стати причиною непорозумінь та конфліктів між вихователем та вихованцями, викликати дидактогенії. Отже, закономірно постало питання щодо виявлення чинників, які гальмують чи навпаки стимулюють розвиток цього синдрому. В результаті системних досліджень вчені дійшли висновку, ЩО суттєву роль у "психологічному вигоранні" відіграють три основні чинники:

- особистісний;

- рольовий;

- організаційний (А.К. Маркова).

При вивченні властивостей особистісного чинника П.Торнтон запропонував зважати на такі показники як вік, стать, сімейний стан, професійний стаж, соціальне положення. А.Пайнс підкреслив необхідність вивчати мотиви трудової діяльності, задоволеність рівнем самостійності, можливість творчого зростання та рівень контролю зі сторони керівництва. У процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К. Кондо зазначає, що "креативні особистості" особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.

Нині посилюється увага дослідників до тендерних аспектів проблеми "психологічного вигорання". Аналізуючи статеві відмінності за такими симптомами "вигорання" як "загнаність у кут", "емоційне відчуження", "психосоматичні та психовегетативні порушення", Л. Карамушка та Т. Зайчикова стверджують, що 12,3% чоловіків у стресовій ситуації відчувають себе "загнаними у кут" (жінки - 9,1%). Чоловіки більш схильні до емоційного відчуження (17,5%), у жінок цей показник - 9,7%. У той же час жінки більше, ніж чоловіки, схильні до психосоматичних та психовегетативних порушень (жінки -32,1%, чоловіки - 5,3%). Чоловіки менш схильні до пошуку соціальної підтримки, вони намагаються бути "сильними і мужніми", вирішувати проблеми власними силами і в результаті наслідування тендерних стереотипів виявляються "загнаними у кут". Жінки більш емоційно відкриті, однак їх схильність до емлатії, емоційного заглиблення у переживання оточуючих (на роботі, вдома, серед друзів) ставить під загрозу емоційне здоров'я, збільшує ймовірність емоційного та фізичного виснаження, отримання психосоматичних та психовегетативних порушень. Ризик "вигорання" залежить також від того наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево o рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення. Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної робото жінка - учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально o виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок - освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.

Суттєву роль у виникненні симптому "психологічного вигорання" має рольовий чинник. Вченими отримані статистично достовірні дані відносно наявності кореляції між рольовою невизначеністю та "вигоранням". Аналіз рівнів "вигорання", показав, що розподіл відповідальності і колегіальності в роботі обмежує розвиток синдрому "вигорання", незважаючи на те, шо робоче навантаження може бути значно вищим норми. Зазначимо, що процес реформування освіти в Україні, потреба зламу педагогічних стереотипів, авторитарної системи взаємовідносин між учителем та учнем, студентом і викладачем, вихователем та вихованцями загострює вплив рольового чинника, адже "... освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації - це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це перш за все - нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, нові "технології" опановування знань, унеможливлений репродуктивних методів навчання, прозорість навчального процесу і ще багато іншого" . Вочевидь, у вищих навчальних закладах, у системі підвищення педагогічної кваліфікації слід упроваджувати елективні курси, спеціальні семінари, участь у яких допомагала б педагогу осмислити свою нову роль та місце в системі взаємовідносин "Учитель -Учень" чи "Викладач -Студент".

Особливо значущим у виникненні синдрому "психологічного вигорання", з точки зору К. Кондо, є організаційний чинник. Вчений виокремлює такі його елементи як недосконале керівництво (спонтанне чи імпульсивне), постійні зміни режиму діяльності, невизначеність функцій та залучення співробітників до діяльності, котра за змістом та функціями є нижчою рівня їх кваліфікації, авторитарний стиль керівництва, відсутність у менеджерів здібностей прогнозування наслідків прийнятих рішень, і байдужість вищого керівництва до нагальних професійних проблем пересічних співробітників. Вчені підкреслюють, що недосконалість організації науково-педагогічної діяльності, що спричиняє "гальмування" особистісного зростання, відсутність творчої автономії, є достатньо впливовим стресором, котрий викликає "психологічне вигорання". Таким чином, на думку психологів, професійна допомога щодо запобігання "психологічного вигорання" повинна полягати у першу чергу в пом'якшенні організаційного чинника. Відтак, слід звернути увагу менеджерів освіти на необхідність інтенсифікації пошуку шляхів попередження цього негативного професійного синдрому.

У першу чергу слід урахувати, що особистісний чинник корегується розвитком у викладачів емоційної стійкості, умінь володіння собою та запобігання болісних емоційних реакцій. Тому педагогам слід ознайомитися з методами попередження професійного стресу (релакс-масаж, ауторелаксація, дихальна гімнастика, аромотералія, засоби, які сприяють розслабленню нервової системи), вміти виконувати вправи для діагностування і самокорекції поведінки, опановувати засоби психологічного захисту.

Послабленню ризику виникнення синдрому "психологічного вигорання" в педагогічній діяльності сприяє проведення професійних тренінгів з використанням "Синанон" - методу (див. міні-модуль 3.5). Цей метод спрямований на формування в учасників таких особистісннх установок та рис як емоційна рівновага в екстремальних професійних ситуаціях, виваженість, відкритість у спілкуванні, толерантність до різних точок зору і критично-аналітичне відношення до негативних емоційних впливів. На наш погляд, розробка та упровадження подібних методів в практику підготовки аспірантів та магістрів - майбутніх педагогів та в систему підвищення педагогічної кваліфікації могли б етапі перспективним напрямком досліджень в галузі дидактики вищої школи та акмеології.

Цікаве дозвілля

10 повчальних українських мультфільмів для дітей та батьків

3. «Лежень»

Мультфільм знято за мотивами твору українського письменника Юрія Винничука «Лежень» зі збірки «Львівські казки». Стрічка розповість не лише гумористичну історію, а й продемонструє особливий колорит пригоди, старовинні костюми та архітектуру західної України.

Психологічна допомога під час військових дій

Як говорити з дітьми про війну: психолог про основні правила і моменти, які потрібно знати батькам

Частина 1.

    Війна – це травматична подія для всіх. Особливо для дітей. Але дорослі можуть мінімізувати її вплив. Адже саме від поведінки дорослих, їх реакції залежатить спокій юних громадян. Як говорити з дітьми про війну, як допомогти їм зберегти психічне здоров’я, від кого і від чого воно залежить, розповідає біляївська психологиня і арт-терапевтка Віра Челпанова.

    ЩОБ ДІТИ СПРАВИЛИСЬ ЗІ СТРАХОМ, З НИМ СПОЧАТКУ МАЮТЬ СПРАВИТИСЬ ДОРОСЛІ

    Головна потреба для повноцінного розвитку дитини – це потреба у безпеці. Наразі ця потреба під загрозою. Коли лунає, наприклад, сирена, ми можемо відчувати страх, тривогу і наша реакція на звичайні події може змінюватися. Головне, що має пам’ятати кожен дорослий – від мене, моєї реакції на події залежить рівень стресостійкості і травмованості дитини. І треба вміти справлятися зі своїм страхом, тоді його не буде і у дитини.

    Емоція страху нас паралізує. В цей час ми ніби не відчуваємо своє тіло. Тому необхідно робити будь-які вправи, які допомагають відчути його. Наприклад, помахати руками, ніби боксуєте, обійняти себе, дитину, тупотіти ногами по підлозі, сісти на стілець (ступні на підлозі, ліва рука на передпліччі, права рука під лівою пахвою) і розкачуватися вліво-вправо протягом декількох хвилин. Така елементарна вправа добре заспокоює. Також необхідно активізувати свій мозок: рахуйте, згадуйте таблицю множення, рахуйте предмети зеленого кольору. Для заспокоєння важливо правильно дихати: робимо носом дуже глибокий вдих, затримаємо дихання на 2-3 секунди і видихаємо дуже повільно через рот тонкою цівкою. Так треба зробити три рази.

    Зовсім маленькі діти, які ще не усвідомлюють, що відбувається навкруги, емоційно залежать від матері. Тому важливо, щоб саме матір вміла усвідомлювати свій стан, регулювати його, щоб повернути спокій.

Шпаргалка для батьків

    Надмірна перевтома, стрес, тривожність за майбутнє та почуття провини — це те, що, напевно, відчував кожен українець протягом 10 місяців повномасштабного вторгнення.

    Але кожен розуміє, що у такому стані довго не протягнути! Тому, любі батьки та опікуни, не забувайте про те, що ви — теж люди. Вам треба перепочинок, час для себе та підтримка!

    Приділяйте хвилинку для того, щоб перевести подих кожного разу, коли у вас зʼявляється така можливість.

    Ви маєте бути сильними задля ваших дітей!

Робота з дітьми

Логіко-математичний розвиток: логічний ряд, дидактична гра "Що зайве?", числа-сусіди, рахунок до 5

Робота з педагогами

Варто спробувати! 5 лайфхаків для боротьби з безсонням

Цікаве дозвілля

10 повчальних українських мультфільмів для дітей та батьків

2. «Коп і Штик. Завзяті Кроти»

Стильний, яскравий та гумористичний мультик розповість про пригоди двох друзів, Копа та Штика, які зібралися на Місяць шукати хробаків.

Психологічна допомога під час військових дій

ЯК ЗНАЙТИ ОПОРУ В СОБІ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Унаслідок війни значна частина українців втратила внутрішні точки опори і багатьох турбує, як їх повернути собі знову. Один зі способів — працювати над розвитком «внутрішнього дорослого».

Опора — це той стан, на який впливають обставини, але це також є і певна навичка, якої можна набути чи розвинути.

Будь-які емоції — приємні чи ні — сигналізують нам про наші потреби та рівень їхнього задоволення.

Базові емоційні потреби людини: мати безпечну прив’язаність, висловлювати емоції та потреби, проявляти спонтанність, мати реалістичні межі (законодавчі межі, принципи тощо) та самоконтроль, бути собою, відчувати справедливість та бути автономною, компетентною.

Багатьох із нас не навчили задовольняти наші емоційні потреби, коли можна прогулятися без мети, відпочити, лягти спати о 9-й вечора чи завершити неприємну розмову.

Коли немає контакту з емоційними потребами чи навичками турботи про них, тоді і відбувається відчуття втрати опори.

У багатьох людей існує фейкова дорослість, коли ми не чуємо свою справжню потребу.

Наприклад, ви погодилися працювати, коли насправді не хочете;

•працюєте на вихідних заради похвали;

•вирішуєте все самостійно замість того, аби попросити допомогу; •замовчуєте свою думку, аби не образити подругу тощо.

Цей фейковий стан спричинений самокритикою, яка каже, що ніби ти недостатньо класний/класна і треба ще щось зробити, аби відчути почуття щастя.

Насправді цей стан транслює ніби «я допоможу почуватися краще тут і зараз, байдуже, що буде потім».

Здорова дорослість це про вміння приймати себе, свої слабкості і не корити себе за них, вміння переживати ситуацію та знаходити вихід із неї.

Усвідомлення включення — це найперша навичка, яка допомагає встановити контакт із власним станом. Звернути увагу на свою поставу, відчути фізичне тіло у просторі; перерахувати предмети, які бачите, та звуки, що чуєте; зробити глибший вдих та помітити запахи тощо; відзначити відчуття в тілі, думки тощо.

 Практика «помічання» — одна з базових технік «здорової дорослості». Це навичка звертати увагу на свій стан, ніби озвучуючи та легалізуючи його. Це перша сходинка до будування опори. Під час «фейкової дорослості» ми намагаємося не помічати неприємні емоції та швидко їх позбутися. Під час «здорової дорослості» — помічаємо емоції та намагаємося потурбуватися про потреби, знайти рішення, на які впливаємо.

 Ще одна з практик — запитати себе, що б ви сказали близькій подрузі у такому стані, а також — запитати, як я можу потурбуватися саме про себе.

Наприклад, ви помічаєте, що вам боляче читати жахливі новини. Ви потребуєте передишки та можливості впливати бодай на щось.

Можна підтримати себе тим, що вам болить за людей і що ви шукаєте шляхи підтримки, тож дуже цінно, що такі люди існують.

Ви виходите на 10 хвилин на свіже повітря без телефону з новинами/обіймаєте кота/говорите із близькими і плануєте дії на завтра. Уявіть доброзичливу людину поруч із вами, яка підтримує вас та прослідкуйте, що ви відчуваєте.

Можуть бути різні реакції на уявну підтримку — від сліз до спокою. Бо, з одного боку, ми можемо хотіти такої підтримки, а з іншого — почуваємося вразливими.

Для тренування практик варто обрати або минулі ситуації, в яких ви могли вдіяти по-іншому, або теперішні буденні ситуації, в яких ви перебуваєте у стресі не на 100%.

Шпаргалка для батьків

10 зимових занять на свіжому повітрі для дошкільнят

ПОРАДИ ПРО ТЕ, ЯК МОЖНА ЦІКАВО ПРОВОДИТИ ПРОГУЛЯНКИ З ДІТЬМИ НА СВІЖОМУ ПОВІТРІ У ЗИМОВИЙ ЧАС

    Дітям потрібно рухатися і проявляти активність навіть у зимовий час. І хоча зимові прогулянки не можуть бути такими довгими і різноманітними, як в іншу пору року, все ж вони можуть принести дітям велику користь. Під час таких прогулянок діти можуть задавати питання, які б не задали у теплу пору року (наприклад: «Куди діваються птахи і тварини взимку?», «З чого зроблений сніг» тощо). Ви можете розповісти дітям багато пізнавальних фактів про навколишню природу - і для цього вам достатньо просто вийти з ними на вулицю.

1. Спостерігайте за хвойними деревами

Взимку особливо помітні хвойні дерева. Спостереження за ними допоможе дітям більше дізнатися про навколишнє середовище. Якщо поруч зі школою, дитячим садом ростуть сосни або ялини, ви можете здійснити прогулянку біля них. Запропонуйте дітям такі заняття:

• шукайте шишки на землі і на деревах;
• шукайте годівниці для птахів на листяних деревах;
• станьте під сосною або ялиною і подивіться вгору крізь гілки. Нехай діти розкажуть, що вони бачать. У свою чергу, ви розкажіть дітям про те, що хвойні дерева захищають від негоди;
• розкажіть дітям про те, що вік сосни або ялини можна визначити за кількістю мутовок (ярусів гілок, розташованих кільцями). Запропонуйте дітям визначити вік дерева.

2. Виберіть дерево

Здійсніть прогулянку до найближчого парку. Запропонуйте дітям вибрати дерево, яке їм подобається, і поспостерігати за ним. Запропонуйте поміркувати над такими питаннями:

• Чим вибране дерево схоже на навколишні дерева і чим відрізняється від них?
• Як це дерево допомагає навколишньому середовищу?
• Це дерево живе? Як дитина про це дізналась?

Запропонуйте дітям записати ознаки того, як за зовнішнім виглядом дерева дізнатися, що настала зима. Це можуть бути голі гілки, сліди тварин на снігу біля дерева, годівниці на гілках тощо.

3. Дуйте мильні бульбашки

Пускання мильних бульбашок - це не тільки літнє заняття. Візьміть на прогулянку мильний розчин. Запропонуйте дітям пускати бульбашки і спостерігати, як вони кристалізуються на морозі. Поспостерігайте, як бульбашки, долітаючи до землі, не лопають, а котяться по асфальту. Запропонуйте дітям доторкнутися до бульбашок і описати, що вони при цьому відчувають. Зрештою мильний розчин замерзне, і діти зможуть спостерігати, як на поверхні з'являться кристали. Після цього розкажіть дітям про те, як рідини замерзають при низькій температурі. Після цього повертайтеся в приміщення, щоб не замерзнути.

Пам'ятайте, що цей експеримент можна провести тільки при температурі нижче нуля. Мильний розчин перед виходом на вулицю краще охолодити.

4. Проведіть експеримент з водою і снігом

Роздайте кожній дитині по три чашки і винесіть їх на вулицю, щоб наповнити їх снігом. Потім поверніться в приміщення. Долийте в першу чашку з снігом трохи гарячої води, в другу - трохи води кімнатної температури і в третю - трохи холодної води. Попросіть дітей порівняти, що стало зі снігом в кожній чашці.

Цей кумедний науковий експеримент продемонструє дітям, як і при якій температурі тане сніг. На початку експерименту запитайте у дітей, що вони знають про сніг і що, на їхню думку, станеться, якщо додати в сніг воду. Сніг розтане чи залишиться таким же, як і раніше?

5. Зробіть годівницю для птахів

Розкажіть дітям про птахів, які не відлітають на зиму в теплі краї. Щоб ваша розповідь була наочною, зробіть разом з дітьми годівницю для птахів. Годівницю можна зробити зі звичайних шишок.

Візьміть шишку і обв'яжіть навколо неї мотузку. Потім змішайте арахісове масло з кукурудзяним борошном і вівсяними пластівцями. Ложкою або пальцями нанесіть цю суміш на шишку. Насамкінець насипте на тарілку різне насіння і обваляйте в ньому шишку, щоб покрити всю поверхню.

Повісьте годівницю на дерево і спостерігайте за птахами і білками, які будуть приходити до годівниці. Запропонуйте дітям записувати види птахів, яких вони побачать, і порівняти з тими, яких вони зазвичай бачать влітку.

6. Навколишні звуки

Ця гра навчить дітей звертати увагу на звуки зимової природи. Дайте кожній дитині розрізану навпіл картонну тарілку. На одній половині діти повинні написати «Природа», а на іншій - «Люди і машини». Під час прогулянки на першій половині діти повинні зобразити звуки природи: хрускіт снігу, заметіль, біг тварин по снігу тощо. На другій половині діти зображують звуки снігоприбиральної машини або двигуна автомобіля, голоси людей тощо.

Коли ви повернетеся в приміщення, попросіть дітей поділитися тим, що вони почули. Запишіть на дошці всі звуки, які назвуть діти.

7. Сліди тварин

На кілька годин станьте слідопитами і вирушайте на пошуки слідів тварин. Пошук відповіді на питання: «Чиї це сліди?» може виявитися надзвичайно цікавим для дітей. Ця гра добре розвиває спостережливість.

Під час гри ви можете дати дітям підказки:

• Відбитки слідів. Чи є у тварини кігті? Скільки їх?
• Сліди пір'я. Якщо поруч зі слідами лап є ще й загублені пір'їни, це може стати хорошою підказкою.
• Хода. Тварина йшла чи бігла? Постановка лап паралельна чи діагональна?
• Послід. Це може викликати у дітей сміх, але це також вказує на те, що тут недавно була тварина.
• Сліди пазурів на корі дерев. Подібні знаки можуть також вказувати на те, що тут була тварина.

8. Створіть аплікацію з природних матеріалів

Навіть якщо взимку не ростуть яскраві квіти, це не означає, що не можна створити аплікацію. Під час прогулянки запропонуйте дітям зібрати все, що вони захочуть використовувати в аплікації. Це може бути листя, гілки або навіть каміння. Візьміть кольорові олівці і намалюйте дерево або тварин, яких можна зустріти взимку. Додайте до малюнка природні матеріали. Поруч з малюнком напишіть свої спостереження. Наскільки велика тварина, зображена на малюнку? На кого чи на що вона схожа?

Ви можете взяти на прогулянку фотоапарат і сфотографувати місця, які ви досліджували, і інші об'єкти, які діти могли пропустити. Коли ви повернетеся в приміщення, обговоріть з дітьми те, що їм найбільше запам'яталося під час прогулянки.

9. У пошуках квітів

Хоча взимку практично вся природа пофарбована в білий колір, все ж можна знайти велику кількість барвистих об'єктів. Роздайте кожній дитині аркуш паперу, поділений на дві колонки. У лівому стовпчику написано назву кольору, у правому дитина повинна намалювати предмети, що відповідають цьому кольору. При творчому підході діти можуть відшукати багато потрібних предметів взимку.

10. Полювання за скарбами

Ця гра завжди приносить дітям багато задоволення. Перед виходом на вулицю складіть для дітей список предметів, які їм потрібно буде знайти. Це можуть бути шишки, камінці, гілки тощо. А тепер давайте дітям список і кошик і скажіть, що під час прогулянки вони повинні зібрати якомога більше предметів зі списку.

Ви можете додати до списку такі пункти, які включать уяву дітей, наприклад «щось червоне» чи «щось гладке». Також можна додати звуки («Почуйте спів птахів») запахи («Відчуйте запах хвої») і відчуття («Відчуйте, як сніжинка тане на обличчі»). Ця гра - чудовий спосіб для дітей проявити фізичну активність і спостережливість.